Хлопець стояв на краю безодні. Поглядом він дивився вниз, а позаду нього були життєві проблеми, невдачі в особистому житті, постійні сварки з батьками. Все життя промайнуло як одна мить перед очима. Здавалось назад вже немає вороття… Попереду смерть, позаду проблеми… Чи є вихід з такої ситуації? Звичайно що є! Та він обирає смерть…
Добровільне позбавлення себе життя, навіть якщо воно є втечею від страждань, завжди сприймалося як тяжкий гріх, який Церква на землі вже не може відпустити, бо всякий гріх відпускається тільки при покаянні.

Перша людина, що опинилася в раю з Христом, була розбійником, що розкаявся на хресті перед самою смертю: "І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю" (Лк. 23: 43). Якщо сповідуємо гріхи наші, то Він [Господь Ісус Христос], будучи вірний і праведний, пробачить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди"(1Ін.1: 8–9). Але як може розкаятися за життя самогубець?!

Гріх самогубства складається як з самого факту вбивства (себе в даному випадку), так і гріхів невір\'я і маловір\'я (в основному накладають на себе руки безбожники, і невоцерковлені люди), легкодухості, гріхів відчаю і смутку, через які самовбивця відмовляється нести свій життєвий хрест, засумнівавшись в спасительному Промислі Божому про кожну людину. Ускладнює положення і те, що за самовбивцями можуть тягнутися і нерозкаяні гріхи розпусти, не шанування батьків, заняття окультизмом (ворожінням, астрологією, магією ), крадіжки, брехня і тому подібне.

"Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною" (Мф.16:24). У кожного християнина є свій хрест, через який мужньо, сподіваючись на Бога, ми отримуємо спасіння. Ми сприймаємо цей хрест не як навмисна мука "злого і несправедливого" Бога, а як знаряддя нашої досконалості, як вогонь, що перетворює шматок руди в тверду сталь, як шліфувальний верстат, що перетворює тьмяний безформний алмаз на блискучий діамант. Втім, "в спокусі ніколи не говори: Бог мене спокушає; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю" (Як. 1: 13–14).

На одностайну соборну думку Православної Церкви життєвий хрест, як і різні спокуси, протягом всього життя ніколи не даються понад сили людини. Потрібно чітко усвідомлювати, що страждання, гріховну спокусу, яка тебе долає в даний момент, ти можеш подолати, проте не тільки своїми силами, але з Божою допомогою. Саме через те, що людина в своєму безвір\'ї, зіткнувшись з проблемами (часто особливо у молоді вони бувають надуманими і сміхотворними), абсолютно не звертається до Бога за допомогою через молитви, покаяння, таїнства Євхаристії або Єлеосвячення (соборування) та доходить до межі самогубства.

При ближчому розгляді виявляється, що не Бог, а сама людина своїм гріховним, безбожним і неправедним життям довела себе до ситуації, що схиляє її до самогубства. "Жало ж смерти – гріх" (1Кор. 15: 56) – пише св. апостол Павло. Тому саме покаяння в своїх гріхах рятує і "обновлює" (Евр.6: 6) людину, при цьому слід відмітити що "печаль ради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть" (2Кор.7: 10). Чи не в цьому причина зростання самогубств в нашому, що все більше віддаляється від Бога суспільстві?

За церковними канонами самогубців і навіть підозрюваних в самогубстві не можна відспівувати в храмі, поминати в церковній молитві за Літургією і на панахидах. В особистих ж молитвах не забороняється згадувати їх, коли молишся вдома. Самогубців не ховають на церковних кладовищах, щоб застерегти вірних Церкві від цього смертельного гріха.

Виключення робиться тільки для тих, хто страждає явною психічною патологією і які перебувають на офіційному психіатричному обліку.

Господь говорив: "Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого. Хто не буде в Мені, той буде викинений геть, як гілка, і всохне; а такі гілки збирають і вкидають у вогонь, і вони згоряють" (Ін.15: 5–6). У цих словах і велика втіха для вірних християн і страшне попередження для маловірів і відступників.

У Одкровенні звучать страшні слова: "Блаженні ті, які дотримуються заповідей Його, щоб мати їм право на дерево життя і ввійти в місто воротами. А ззовні і любодії і вбивці і всякий, хто любить і чинить неправду" (Откр.22: 14–15).
Пекло в буквальному перекладі з грецького означає "місце, позбавлене світла". У Священному Писанні воно також називається "пекельними місцями землі" (Еф. 4: 9), просто "пекло" (Флп. 2: 10), "тьмою непроглядною" (Мф. 22: 13, Мф. 25: 30), і, нарешті, "темницею духів"(1 Пет. 3: 19).

Пекло спочатку було уготоване для "диявола і його ангелів" (Мф. 25: 34); якщо рай – це місце присутності Бога і вільного спілкування преображеної людини з Ним, то пекло – це місце, де Бога немає, точніше, де немає Його благодаті, немає Його Божественного світла, бо "Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви" (1 Ін.1: 5).

Потрібно усвідомлювати, що причина мук грішника в пеклі – він сам, а також неможливість отримати полегшення від Бога. Ступінь мук нескладно уявити. Померлий наркоман, що не зміг перемогти в собі пристрасть до наркотиків, відчуватиме вічну ломку і потребу в наркотиках, п\'яниця – вічне похмілля і тягу до алкоголю, курець – нестерпне бажання викурити цигарку. Розпусника долатиме бажання задовольнити свою похіть, чревоугодника – голод та бажання вишуканих страв. Загалом все те, що людина не могла з Божою допомогою в собі приборкати за життя, палахкотітиме в ній за межею життя болісним полум\'ям, бо де його душа знайде наркотики, смачну їжу або об\'єкт задоволення своєї похоті?

Ось сцена зустрічі Христа з гадаринським біснуватим, описана в п\'ятому розділі Євангелія від Марка:

"І пришли на другий берег моря, в країну Гадаринську. І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого; він жив у гробах і ніхто не міг його зв\'язати, навіть ланцюгами, бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розвивав ланцюги та розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його. Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і горах, кричав та бився об каміння. Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому. І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене! Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка. І спитав його: як твоє ім\'я? І він сказав у відповідь: легіон ім\'я моє, бо багато нас" (Мк 5: 1–9).

Тільки одна присутність Господа поряд стало мукою для бісів! А для неправедних людей? "Бог є світло, і немає в Ньому ніякої темряви"(1Ін.1: 5). Господь наш Ісус Христос цілком ясно пояснив, чому неможливе загальне прощення, і в чому полягає суть мук грішників у пеклі – місця, позбавленого Божественного світла: "Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, але щоб світ спасся через Нього. Хто вірує в Нього не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім\'я Єдинородного Сина Божого. Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ; а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі" (Ін. 3: 17–21).

Для озлобленої, богоборчої душі грішника, що не розкаялася, знаходження поряд з Богом-Світлом стає нестерпною мукою! Мені довелося бачити в одному фільмі звільнення заручника-підлітка, якого нелюди-викрадачі утримували в підвалі в непроглядній пітьмі декілька місяців. Визволений на, здавалося б, довгожданий білий світ, хлопчик примружився і закрив очі руками – світло, що приносить нам стільки радості і тепла, стало для нього нестерпним через довге перебування в пітьмі. Так і в обговорюваному випадку – Бог, Який "є любов" (1 Ін. 4: 8) і "світло" (1Ін. 1: 5), для людини, яка все своє життя втікала від Бога – світло стає нестерпним, таким, що обпалює совість.

Звертаючись до тих, що читають ці рядки, людям, які бажають собі самогубства, кажу: "Так, із смертю ви перервете своє нинішнє болісне життя в матеріальному світі, але там, за межею життя, ви опинитеся навіки зі своїм страхом і жахом, відчаєм і смутком, диким болем. Зафіксуйте прямо зараз свій нинішній душевний і психічний стан. Так от все це триватиме вічно. Бо де може знайти самовбивця заспокоєння в пітьмі пекла?

Те, чого бажають самогубці – це припинення свідомості, але саме воно не припиняється із смертю! Душа, як носій свідомості, вічна. Господь дав життя, а самогубець по-блюзнірськи відкидає цей дар. Самовбивця, за словами святих отців, духовний нащадок Юди зрадника.

Одна з головних причин самогубства – ослаблення віри або навіть невір\'я в загробне життя людини. Отже, перш за все невір\'я приводить до самогубства, потім – її поведінка в житті. Розбещеність моралі збільшує число самогубств. Пороки, тяжкі гріхи звичайно народжують смуток, скорботу і тяготу з пригніченістю духу. Бувають і такі легковажні люди, що позбавляють себе життя з самих пустих причин: через самолюбство, через пристрасть до слави, через небажання бути осоромленим.

Самогубства дуже почастішали за останній час. Вони прийняли характер якоїсь епідемії. Щоб боротися із злом, треба засвоїти в собі правильний погляд на його характер.

Церква призиває людей сказати Богові так! Попросіть Його про допомогу і ви отримаєте її через Таїнства Православної Церкви – Хрещення, Покаяння і Причастя. Пустіть Бога в свою душу і Він зцілить вас!

Андрій Хромяк
кандидат богословських наук