Заснувавши монастир, вона наділила його багатьма фундушами, виділила під його будівництво землю зі свого маєтку в Страклові, значні суми із своєї скарбниці, разом з підданими передала обителі села Страклів, Волицю, Комарівку. Її коштом було вибудувано величний монастирський храм Різдва Богородиці.
Його будівничі, безперечно, були Волинські зодчі. Вони поєднали візантійський архітектурний стиль з українським бароко. Храм мурований, пятикупольний, в плані - хрестоподібний, має чудовий багатоярусний мистецько - різблений іконостас з іконою Богоматері, інші цінні ікони, чаші, богослужбові книги. Все це дарувала княгиня Анна в пам'ять про свого чоловіка. Але оскільки монастирські будівлі були дерев'яні, і тому вони стали легкою жертвою часу та людської байдужості в прикінцевий унійний період.
Різдво-Богородичний монастир в Страклові заснували в той час коли римо-католики і греко-католики своїми щупальцями обняли всю Волинь. Знаючи єзуїтів і їх слуг з числа греко-католиків, Анна Пузина залишила монастирській братії свій заповіт, в якому вона відписувала їй нерухоме майно і капітал. "Заснований монастир і ченці його, які будуть жити в ньому, - наказувала Анна, - завжди повинні лишатись в православній вірі, а ігумена щоб вільно вибирала братія і коли б хто з дітей чи інших нащадків, яким буде належати маєток, буде іншого віросповідання, а не православний то заповітом вона відсуває від всякого впливу і влади над монастирем..." ("Волинські єпархіальні відомості", 1889, ч. 20, с. 483-484). Цим заповітом засновниця ще раз наголосила на своїй відданості українському православ'ю.
Згідго з достовірними документами Різдво-Богородичний монастир перстав існувати в кінці 18 ст., а його храм став парафіяльним. Пізніше при монастирі діяла духовна школа, яка справляла великий вплив на свідомість і освітній рівень селян. Їх національна і релігійна свідомість дедалі зрозстала, про що свідчать історичні джерела 20-30-х років 20 ст., коли в селі дуже активно діяла "Просвіта", а в храмі правилась служба Божа рідною мовою.
Клірова відомість. Волинської єпархії. Церкви Рождиства – Богородичної.
Села Страклова. Округи міської Дубенської.
Відомість про православну церкву. Рождества – Богородиці, що знаходиться в
селі Страклові, Дубенського району єпархії Волинської. За 1935 рік. Церква
збудована на честь Рождества – Богородиці, в 1665 році засобами княжни Анни
Пузини. За суму невідомо, будинок цегляний. Стан будинку, достатній, потребує
ремонту. Коли був останній капітальний її ремонт, в 1925 році. В чому полягав
той ремонт, в будові нового даху з вежами. Сума яка витрачена на ремонт, бракує
даних, і на які засоби проводився ремонт, парафіяльні. Дзвіниця, цегляна стоїть
окремо. Землі церковної всього в парафії є разом 37 гектарів.
План церковних земель
Дубенського повіту маючихся в користуванні притча церкви села Страклова,
споряджений до будови колії і шосе до Креминця, перетинаючи землі церковні. В
якому році документи споряджено в 1883, при бувшому настоятелеві протоієрею
Миколаю Моргунець.
Детальний опис характеру
місцевостіи, в якій знаходиться парафія: Парафія Страклів займає
три селі сталих мешканців, а саме :Страклів Український,
Чеський і Волиця. Страклів у віддаленню двох кілометрах одного села від
другого, як рівно ж передмістя міста Дубна, село Страклів Український розміщено
над рікою Іква близько станції колії "Дубно”. Страклів Український і Волиця
Страклівська замешкують виключно православні, нації Української, а Страклов
Чеський чехи і росіяни православні. Стракловщину замешкують більшість
православні, решта католики польської нації.
Діти дуже часто роблять те чого не можна, батько мати кажуть: "сину, доню буде буба, не можна піць", та діти поки не оппечуть пальчика не розуміють.
Надія меленька трьох-річна дівчинка по драбині піднялася на декілька метрів, зірвалася і загинула. Батьки просили церковну владу дозволити похоронити дочку на місті де вона загинула.
"АХЬ НАДЯ! ПОКИНУЛА ТЬІ ВЬ ЄТОМЬ ТЛЬННОМЬ МІРЬ СКОРБЯЩИХЬ ПО ТЕБЬ ЛЮДЕЙ, И МАТЕРЬ И ОТЦА. ПРОСТИ ИМЬ ЄТУ СКОРБЬ, ЛИКУЙ НА ВЬЧНОМЬ ПИРЬ ВЬ БЛАЖЕННОМЬ СОЗЕРЦАНІИ ВСЕВИШНЕГО ТВОРЦА."
Триста сорок три роки, мало це чи багато? Для людини і сто років, це більше ніж саме життя. Мало хто доживає до такого ювілею. Але для собору Різдва Пресвятої – Богородиці, що знаходиться в місті Дубно у Страклові, минулі триста сорок три роки, це лише його юність. Триста сорок трьох літня святиня пам’ятає ті часи коли Страклів був передмістям Дубна. До речі за однією із версій слово Страклів у перекладі означає страх на околиці, на окраїні.
Чи мало води упливло з того часу. Страклівські церковні землі вкрилися красивими будинками, вулицями і навіть багатоповерхівками. Але коли потрапляєш під склепіння храму, здається ніби час зупинився, і храм живе тією миттю коли його побудували побожні мешканці Дубенського передмістя.
З архітектурного погляду собор з дзвіницею взірець Візантійського
мурованого храму дванадцятого століття, але в поєднанні з використанням
елементів притаманних класичній архітектурі. Будівельними матеріалами для нього
послужила цегла, з глини, спеціального випалу, та білий розтвор, зроблений з
піску, вапна, яєць та сироватки.
Собор хрестоподібний,
пятикупольний. Дослідники вітчизняної храмової архітектури вважають, що
традиція спорудження храмів у формі хреста прийшла до нас із Візантії. Такі
храми стояли у древньому Херсонесі, багато схожих збереглося і донині на
Кавказі. Ці будівлі собор і дзвіниця що в Страклові складають чудовий дует вишуканої
строгої ампірної архітектури.
Те що постає перед очима вражає і чесно кажучи дивує. На фоні будівель
міського поселення громіський храм класичного зразка. Собор Різдва Пресвятої –
Богородиці це перлина міста Дубно. Собор неймовірної краси та величі,
гармонійне співіснування архітектури, дивовижність, грандіозність, міцність.
Зовнішня декорація стін і грандіозна і витримана, і скромна і дивовижна.
Ця святиня православ’я добре захована серед старих дерев, тому не кожен
подорожній її відразу помітить.
Витончений зовнішній вигляд Страклівського собору, доповнює його внутрішнє оздоблення. У середині собор має казковий вигляд. Внутрішній пам’ятник відноситься до творів архітектури романтичного періоду, в який додані риси еклептизму і бароко. Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність. Грандіозність. Внутрішній інтер’єр собору просто заворожує своїм оздобленням. Внутрішнє оздоблення вельми величної архітектури. Фантастично красиві під купольні склепіння, карниізи, колонки, сережки.
Іконостас трьох ярусний,
деревяний, багато різьблений з колонами і позолоченими карнізами. Ширина і
висота іконостасу сім метрів до хреста що зверху. Дверей в іконостасі троє.
Царські, полудневі і північні, царські двері різьблені і позолочені. Ширина сто
двадцять сантиметрів, а висота триста сантиметрів, увінчані трьох раменним
хрестом.
Окрім головного Різдво -
Богородичного вівтаря, собор має ще й боковий вівтар і престіл, з лівої сторони
на честь воскресіння Господа Ісуса Христа.
Розписи собору вражають
своєю унікальною, витонченістю, довершеністю, винятковою правильністю малюнку.
Усі зображення разом і кожне окремо свідчать що Страклівський Собор створений
для слави Творця, і заступниці роду християнського Пресвятої Богородиці.
Під час другої світової війни стіни храму врятували від смерті багатьох людей.
За триста сорок три роки
вже багато поколінь людей з’єднали своє життя з долею храму.
Двадцятого січня 1994 року
парафіяни одноголосно перейшли у підпорядкування Українській Православній
Церкві Київського Патріархату.
Своїм звичаєм іде життя парафії, тут
завжди є люди, подорожуючі, паломники, з Рівного, Луцька, Донецька, та інших
областей України. Тут хрестини, чи вінчання, молебень, вечірня, чи літургія,
храм не стоїть без молитви жодного дня.
У стінах що зберігають
славну пам'ять про наших предків підноситься до Бога та його Пречистої Матері
молитва за упокій душ спочилих предків, та за здоров’я їхніх нащадків. Господь явив справжнє диво в тому що
цей древній храм зберігся до нашого часу.
Буремні часи двадцятого
століття виявилися милостивими до цього затишного дому Божого. З моменту свого
освячення і донині собор жодного разу не закривався. Тут постійно звершується служба
Божа і звучить тиха молитва.
Під арочними склепіннями у
вівтарі зображено великі монументальні ікони: на південній стіні сцена
Зняття з Хреста, на північній Моління про Чашу.
У південній апсиді під
арочним склепінням велика сцена Преображення Господнє, внизу зображено ікони
святий Миколай Чудотворець і святий Георгій Побідоносець, а також на східній
стіні святий Феодосій Чернігівський, на
західній святий князь Володимир.
У північній апсиді під
арочним склепінням велика сцена: Введення в Храм Пресвятої Діви Марії, внизу
зображено ікони свята великомучениця Варвара, і свята мучениця Наталія, а також
на східній стіні святий Всеволод князь Чешський, на західній праведні батьки
Іоаким і Ганна.
Святий євангеліст Матфей,
нижче в арці і карнізі Нерукотворний образ Христа.
Святий євангеліст Марк,
нижче в арці Благовіщеня Пресвятої Богородиці.
Святий євангеліст Лука,
нижче в арці Хрещення Господнє.
Святий євангеліст Іоан,
нижче в арці і карнізі Голова Іоана Хрестителя.
Серед інших робіт у вигляді
великих ікон на стінах присвячено живопис: Успіню Божій Матері,
Голгофа, Свята Марія Магдалина, Стрітення Господнє, Образ Богоматері Оранта, а
також ікони в мініатюрі святий Іов Почаївський і Неопалима Купина.
Саме там куди ведуть високі
старовинні гвинтові сходи невідомим архітектором змайстровано великий балкон.
На ньому хористи виконують богослужбові твори співають, моляться. На балконі
під арочним склипінням у вигляді великих монументальних ікон живопис присвячено святим Антонію і Феодосію Києво – Печерським.
Десять високих на - пів арочних
вікон і три менших додають багато світла.
Динамічні композиції, довершені кольорові гами, легкі вишукані лаконічні
лінії узори малюнка, кожен елемент храму являє собою витонченість, довершеність
його монументальність промовляє за авторство невідомих архітекторів і
художників.
Двадцятого січня 1994 року
парафіяни одноголосно перейшли у підпорядкування Українській Православній
Церкві Київського Патріархату.
ФОТОАЛЬБОМ