Чому пророк уподібнив тебе, одинокого монаха, до осиротілої горлиці (Пс.83:4)?

Тому що горлиця - ціломудренна птиця, ніколи не вступає в другий шлюб, не сидить на розкішних гілках, а шукає краще безлюдних пустель, і там довершує дні свої. Для того пророк і уподібнив тебе до осиротілої горлиці, щоб не повертався ти назад у світ, щоб не проводив часу в містах і селах, не оселявся разом з людьми мирськими, не пізнавав доріг їхніх, і душа твоя не відступала від Господа Бога свого, правдивого Нареченого душ наших, щоб не прийняти тобі сітей на душу свою, і не повернутися до багатства та житейських насолод; тому що неможливо тобі бути і ангелом, і людиною; не можеш служити Богу та мамоні. Не представляйте на оправдання своє, заблукані монахи, виконання заповідей і благотворіння, турботу про старців та мандрівників. Бог не цього вимагає від ангелів, але щоб виспівували і славословили та прославляли Його повсякчас, на що й ви визначили себе.

Запропоную вам наступну притчу: монах, який любить нагромаджувати, і багатий - мирський володар, а монах бідний – громадянин небесний. Монахи, які живуть в багатстві і розкоші, нічим не відрізняються від людей мирських, розкішних і сластолюбивих. Вони далекі ще від ангельського життя, і навіть виявляться брехунами. І хоча відреклися вже від світу, проте знову ж турбуються про житейське, про багатство і про своїх рідних. І образу монашого не можуть ще на собі носити ті, які заклопотані багатством житейським. Бо не можна Богові служити і мамоні, каже Господь (Мт.6:24). І самі апостоли, які запитали Учителя свого і сказали Йому: ось ми покинули все й пішли за тобою (Мт.19:27), не пішли вже в світ, залишивши Учителя, і не повернулися назад, тобто, до багатства.

Отже, якщо бачиш монаха багатого і сластолюбивого, сріблолюбця і неспівчутливого, бачиш, що женеться він за житейським багатством, любить розкіш та мирські вигоди, то залиши свої справи і плач про нього, тому що такий ходить в ночі і в темряві. Бо неугодно Богу, щоб монах покинув, так би мовити, духовне і дбав про мирське, хоча, очевидно, й має на те і пригожий якийсь привід. Це диявол над ним посміюється і намагається погубити його. Бо ті, які заради тілесного і житейського занедбують справи духовні і відхиляються від них, зазнають велику і постійну шкоду, не розуміючи і не здатними будучи вмістити умом Божественного вислову: ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого. (Лк.9:62). Навіщо тобі, монах, набувати собі багатство душепагубне, високомірне, гордівливе, немилосердне, неспівчутливе, ненаситне? Чим більше хтось багатіє, тим більше робиться немилосердним і нелюдяним, і тим більше стримує руки свої від подавання милостині. Але ти, монах, не бажай цього багатства, не здобувай і не привласнюй його собі; бо перша і велика заповідь для монаха - убогість за Богом. Приліпися ж краще до Христа, без розсіяння перебуваючи в тому місці, де відрікся ти від світу для Бога, який живий на віки.

Преподобний Єфрем Сирин