— Скажіть, будь ласка, ось у мене проблеми в житті, кому свічку поставити?
— Богові поставте і помоліться.
— Та причому тут Бог, я ж Вас по-людськи питаю, якій іконі свічку ставити?....
—Та я Вам і кажу, Ви Богові помоліться і Йому свічку поставте.
— Я не за цим сюди прийшла, мені сказали свічку іконі поставити треба.
Цей
діалог не вигадка, а сумний момент нашого сучасного духовного життя. І
цілком можливо, що багатьом священикам доводилося бути свідками
аналогічної ситуації. Людина приходить в храм свічку поставити, і
скільки таких людей проходить за день.
Але з Богом ця людина в
храмі так і не зустрілася. На жаль, формальний підхід до духовного
життя став нормою в нашому суспільстві.
І навіть свічка,
покликана виявляти нам наш внутрішній стан, в якому ми повинні
приносити себе в жертву Богові, стала лише механізмом для вирішення
життєвих питань.
Подібний формалізм торкнувся багатьох моментів
духовного життя людини. Це виражається і в тому, як людина підходить до
Таїнств Церкви, як молиться і куди спрямовує своє духовне життя. У наш
час, коли суспільство в гонитві за західним споживчим комфортом і
зручністю життя, сучасна людина намагається цей комфорт перенести і в
духовну сферу.
Коли за одним помахом вирішуватимуться всі її
проблеми: свічку поставив - і все добре. І на цьому грунті почала
складатися навіть ціла традиція: цьому святому свічку за здоров’я,
іншому - за вдале заміжжя.
Великого поширення набули різні
молитви святим від псування, пристріту, для успіхів в торгівлі, від
зубного болю, молитви затримання, молитва про отримання дару
прозорливості, молитва за урожай огірків Рівноапостольному Костянтину
імператорові Константинопольському і багато всього іншого.
Молитвослови,
що містять такі молитви, є свого роду «бестселером», в мить розходяться
серед віруючих. Особливе здивування викликають ікони, що привозяться
іноді благочестивими прихожанами з паломницьких поїздок.
На
зворотному боці таких ікон написані просто «приголомшливі» слова: ікона
для придбання житла, ікона для заспокоєння злого начальника.
Найдивовижніше, як швидко все це розповсюджується серед віруючих.
Чутки
про чудеса, зцілення, пророцтва лжесвятих, незрозумілих старців і
стариць розповсюджуються і запам’ятовуються народом набагато швидше і
упевненіше, ніж проповідь священнослужителя, що закликає до очищення
своєї душі від гріхів і пристрастей, про прихід до Бога.
Отже,
сучасне духовне життя людини зводиться тільки до споживчої корзини і
повної відсутності розуміння, що ж відбувається насправді. Є все і на
всі випадки життя, а душа, як же бути з душею, хто її до Бога поведе?
Причина
цього в духовній неграмотності православних людей, навіть тих, хто
регулярно відвідує храм. Тому що дуже мало людей дійсно прагне до
вивчення основ Православного віровчення.
Цей
діалог не вигадка, а сумний момент нашого сучасного духовного життя. І
цілком можливо, що багатьом священикам доводилося бути свідками
аналогічної ситуації. Людина приходить в храм свічку поставити, і
скільки таких людей проходить за день.
