Як зростати духовно. Настанови на кожен день тижня (2 частина)
Повчання шосте /субота/
1. Якщо доведеться тобі робити щось і
прикличеш Бога та молитви святих, але все ще сумніваєшся, зроби це
діло: воно згідне з волею Божою, бо ти на початку його прикликав Бога.
Нічого немає швидшого від розуму, піднеси його до Бога, і Він подасть
тобі, що відповідати без збентеження. 2. Без болю сердечного ніхто не отримує дару розпізнавати помисли. Коли бачиш, що випадає нагода висловити своє знання, мовчи. 3.
Сердечний труд твій повинен полягати в тому, щоб безнастанно молитися
до Бога, щоб не допустив Він тобі заблукати або послідувати за власним
бажанням, через це осягнеш ти розважливість. 4. Потрудіться
сердечним болем придбати теплоту й молитву, і Бог дасть тобі мати їх
завжди; забуття проганяє їх, само ж воно народжується від недбальства. 5.
Мати себе ні за що - означає ні з ким не порівнювати себе і не говорити
про /свої/ чесноти: і я це зробив. Бережися ж зарозумілості, щоб не
втратити всього. 6. Остерігайся, щоб не говорити з марнославства,
але говори зі смиренням та страхом Божим. Мовчати набагато корисніше.
Навіть і тоді, коли думаєш, що відповідаєш смиренно, вже є
марнославством. 7. Приниження заміняє труд. Той, хто бажає придбати
істинне смирення, в жодному випадку не повинен уважати себе чимось.
Приниження, яке приймається ззовні, більше від сердечного: бо легше
самому себе принижувати, ніж перенести приниження від інших, тому що
останнє спричинює набагато більшу біль в серці. 8. Скруха ж серця
полягає в тому, щоб зберігати його і не допускати захоплюватися
некорисними помислами. /Брату скажи:/ "Пробач мені, брате, я нічого не
усвідомлюю в собі доброго, тому і не знайшов, що відповісти, але
помолися за мене Господа ради". 9. Якщо вчинок не згідний із
свідомістю, то він не є істинним, але наругою демонською. Якщо ж серце
твоє день і ніч з болем не буде шукати Господа, ти не можеш мати
поступу. 10. Не слід також самому викликатися на виконання низьких
діл: бо і одне, й друге веде до марнославства, перешкоджає поступу і
більше робить шкоди, ніж користі: але коли звелять щось, не
заперечувати, а виконувати з послухом. 11. Не плач походить від
сліз, а сльози від плачу. Якщо людина, перебуваючи серед інших,
відсікає свою волю і не звертає уваги на чужі гріхи, то здобуває плач.
/Помисли/, збираючись в серці, таким чином народжують в серці печаль
(Пор. 2 Кор. 7,10), а печаль ця - сльози. 12. А коли знаходишся в
іншому місці, сам від себе не говори нічого, щоб не виглядати вчителем:
але коли тебе спитають, скажи зі смиренням, і Бог напоумить тебе, брате. 13.
Якщо ж корисно сказати щось брату, а марнославство навіює тобі
насолодитися цим, то знай, що ворог хоче перешкодити тобі зробити
користь брату. Якщо будеш слухатися марнославства, брат ніколи не
отримає через тебе користь: але відкинь марнославство та зневаж його, а
коли скажеш брату /потрібне/, покайся перед Богом, кажучи: "Прости
мені, Господи, що я марнославно говорив". Тоді, /коли досягає міри, то/
можливо людина наважиться сказати: я осел, і навіть не посміє й
подумати цього, знаючи, що це є зарозумілість, в якій полягає падіння
душі і воістину цілковита загибель. 14. Ти не знаєш волі Божої, чи
дійсно це корисно, але якщо хтось із них спитає тебе, скажи йому зі
смиренням: "пробач мені" і "я не знаю". За те, що ти через неміч свою
не можеш потерпіти, докори собі й мовчи. 15. Коли брат іншим
причиняє скорботу, то скажи Авві твоєму, і він або сам скаже тому
братові, або тебе напоумить, що тобі сказати йому, і ти будеш спокійним. 16. Коли треба буде сказати заради других /Авві/, і це тебе турбує, скажи заради них, заради себе ж примусь себе не говорити. 17. Бо і на лікарів нарікають хворі, яких ці лікарі лікують, але лікарі нехтують цим, знаючи, що потім вони їм будуть дякувати. 18.
Тобі не слід говорити зі шкодою душевною. Господь виправить брата, як
йому угодно. Коли діло братнє наводить тобі сумнів, докори собі в
марнославстві та полікуй брата. 19. Якщо серце осуджує тебе, що
подаєш брату спокусу, то приховай це діло і не давай йому приводу до
подібних помислів, а коли не знаєш напевне, але тільки підозріваєш, не
турбуйся цим. 20. Якщо брат не зрозуміє, що ти сказав йому гостро, мовчи і не бентеж його, але постарайся покаятися в тому. 21.
Якщо той, хто згрішив, вірний та живе з Богом, то хоч би хтось і через
ворожнечу сказав на нього Авві, він повинен подумати: брат сказав це,
бажаючи доставити мені користь. 22. Якщо винен комусь, молодшому від тебе, вклонися йому без марнославства, знаючи, що ти його боржник. 23.
Стосовно всякої пристрасті нічого немає кориснішого, ніж призивати ім’я
Боже. Заперечувати ж можна не всім, але тільки сильним у Бозі, яким
коряться демони. Пристрасті - це демони і викорінюються /призиванням
імені Ісуса/. 24. Якщо ж і переможений будеш в чомусь, не слабшай,
не падай у відчай, але встань знову, і Бог допоможе тобі. Ти повинен
принести свої зусилля і старання, а покров, милість та подача сили
залежить від Бога. 25. Щоб немічному не впасти у все це
/балакучість/ і в славолюбство, йому слід усіляко уникати
багатослівності та припиняти розмову, вибачаючись Аввою, ніби той
звелів йому щось зробити - і тому він спішить. 26. Коли розмова
приносить користь і не служить перешкодою потрібнішій справі, то стій,
поки розмовляють. Якщо ж розмова ця некорисна, скажи: "пробач, я
немічний". 27. Роздумуючи про всенародний сором, який перед Господом спіткає грішників, будеш мати ти тимчасовий ні за що. 28. Хто бажає смирення, як каже, і не понесе безчестя, той не може досягнути смирення. 29. Хто справді бажає бути учнем Христовим, той ні в чому не має влади над самим собою, щоб на свій розсуд робити щось. 30.
Якщо дехто з тих, хто прийшов, будуть розмовляти про слово Боже, спитай
Авву твого зі смиренням: "Авво, чи бажаєш, щоб я почекав і послухав, чи
мені йти?" І що він скаже, те й зроби спокійно. Якщо ж і через потребу
хочеш спитати когось, інока або мирянина, то скажи Авві, і коли він
вважатиме потрібним, сам спитає те, що ти хочеш довідатися: а коли тобі
скаже: "спитай ти", тоді спитай. 31. При зустрічі з кимось обмежуйся
тільки привітанням і потім скажи: "помолись за мене, я йду по справі",
і піди. А коли спитають тебе про щось, і ти знаєш це, то скажи та
проходь далі; при незнанні скажи: "не знаю", і проходь далі. 32.
Якщо /хтось/ застане тебе сидячим де-небудь і підійде до тебе, прийми
від нього благословення і зроби те ж саме, що й перед тим, і скажи
йому: помолися за мене, і хоч би ледь не руками затримував тебе, скажи
йому: "пробач мені, мені дана заповідь ні з ким не розмовляти без волі
Авви: але скажи йому, та що він звелить, те й зроблю". 33. Істинний
же учень і той, хто бажає бути іноком, береже себе від подібних бесід,
бо від них народжуються: недбальство, розслаблення, непокора та люта
зухвалість. Це й означає віддалити себе від турботи про всяких людей.
Якщо відсічеш побачення за один раз, то будеш спокійним, а в іншому
випадку подаси привід /до марнослів'я та спокус/.
Повчання сьоме /неділя/
1.
Будь вельми уважний до того, щоб не завести з кимось розмови з цього
приводу і не продовжити зустрічі, що сталася через необхідність,
виключаючи той випадок, коли треба буде спитати про якусь справу або
покупку, але і при цьому обмежуйся тільки необхідним запитанням, щоб
зла воля твоя не знайшла собі поживи. Збережи це і будеш мати спокій. 2.
Безмовність дає людині помисел до зарозумілості перш, ніж вона придбає
саму себе, тобто стане непорочною. Тоді тільки має місце істинна
безмовність, коли людина понесла вже хрест. Тому, якщо будеш співчувати
ближнім, отримаєш допомогу, якщо ж утримаєш себе від співчуття, бажаючи
увійти в те, що вище твоєї міри, то знай, що втратиш те, що маєш. 3.
Ось середній шлях, безпечний від падіння: в безмовності слід мати
смирення і при справах пильність над собою та утримувати свій помисел. 4.
Кожен повинен із вдячністю терпіти те, що через необхідність
трапляється з ним, і співчувати всім. Бо виконує через це заповіді
Апостола, тобто, якщо хтось сумує, посумуй із ним, напоум його, потіш
його. В цьому й полягає співчуття. 5. Своя воля не може встояти, але закінчується загибеллю. 6. Перебування в келії не робить тебе досвідченим, тому що ти перебуваєш в ній без скорботи. 7. Про занепокоєння ж від людей Отці сказали: буває, що людина знаходиться вже при смерті, а ще зберігає дружбу зі світом цим. 8. Не давай їм /нав'язливим гостям/ нічого і не приймай від них нічого, таким чином вони й залишать тебе. 9. Якщо ти робиш щось, то й собі допомагаєш, якщо ж через іншого, то він отримає більше, ніж ти, за труд твій і молитву. 10.
Якщо довідаєшся, що хтось просить з потреби, дай йому з радістю, як
видаючи із дарів Божих. У цьому й полягає привітливість. Якщо ж знаєш,
що він просить без нужди, не давай йому, але скажи: "мені дана заповідь
від Авви нічого не давати не тому, хто не має потреби". 11. Якщо ти не відсічеш плотського мудрування і не станеш трохи наполегливішим заради Бога, то впадеш і в чоловікоугодництво. 12.
Хто береже стадо своє подібно до Якова, від того відступає сон та коли
він і засне трохи, сон його буває як у іншого чування, бо вогонь
сердечного горіння не допускає його зануритися в сон. Хто досягає цієї
міри і спробував уже солодкість її, той розуміє сказане: така людина не
напоюється чуттєвим сном, а тільки користується природним. 13. У
всякому випадку, чи пропонують тобі прийняти допомогу, чи ти бажаєш
подати комусь руку /допомоги/, проси до трьох раз, і якщо він не
погодиться, перестань з миром та не ображай його. 14. Якщо маєш
потребу в цій частині /трапези/, то прийми її, якщо ж немає, то не
приймай, бо інакше відродиться в тобі марнославство. 15. Якщо хочеш позбутися турботи про книги, то добре віддати їх в спільноту /монастир/, бо все, що належить монастирю, є Боже. 16.
Коли тобі дають одяг, і ти потребуєш його, прийми його, а старий
замість нього віддай Авві, якщо ж не потребуєш того, що дають, і його
також віддай Авві. 17. Читаючи лікарські книги, або питаючи про них
когось, не забувай, що без Бога ніхто не отримує зцілення. Лікарське
мистецтво не перешкоджає бути людині благочестивою. Але займайся ним,
як рукоділлям для користі братії. Що робиш, роби зі страхом Божим і
збережешся молитвами святих. 18. Відсікання своєї волі полягає в тому, щоб не сперечатися з бажанням наполягати на своєму. 19.
Якщо ти, думаючи, що якась річ доставить хворим користь, зробиш
по-своєму і станеться навпаки, і вона принесе їм шкоду, то Бог, Який
дивиться на твоє серце, не осудить тебе, бо знає, що ти зробив шкоду,
бажаючи принести користь. Якщо ж хтось знаючий скаже тобі про це
наперед, а ти зі зневагою не послухаєшся його, то це буде гордість і
сваволя. 20. Мати заповідь та старатися зберігати її - в цьому полягає і покора, і пам’ять Божа. 21.
Якщо не знаєш корисного, то послідуй за тими, що знають, це є
смиренням, і отримаєш благодать Божу. Одягнися спочатку в листя, а
потім, коли звелить Бог, принесеш і плоди. 22. Скільки можливо,
подвизайся проти черевоугодництва, і Господь допоможе пізнавати і
робити тобі корисне. Мужайся та кріпися у Господі. 23. Не журися,
падаючи і встаючи, спотикаючись і докоряючи собі, поки Господь не
виявить тобі милість, якої ти бажаєш. Тільки не будь недбалим. Не
бійся, бо Господь, Який постав тебе на це діло, влаштує його. 24.
/Дивися/, щоб не спокусив тебе диявол під видом добра, як сказано:
милими та піднесеними словами зводять серця простодушних (Рим. 16,18). 25. Якщо закарбуєш в серці волю Божу, то не будеш бентежитися гріхом ближнього, але придбаєш добрий навик, як і Отці. 26.
Стосовно людей чини так: коли знаєш, що той, хто згрішив, людина
розумна і приймає слова твої, напоумляючи його скажи: "Брате! Якщо ми з
недбальством робимо справу Божу, це загибель для душі. Ну, чи добре ти
тепер зробив? Постарайся надалі виправитися". 27. /Іноді/ можна
представлятися нерозуміючим. Для цього узгоджуйся з прогріхом брата; і
якщо він невеликий, то зроби вигляд, що ти не зрозумів його; якщо ж
великий, то не слід робити вигляд, що не розумієш. 28. Зі
збентеженням нічого не говори, тому що зло добра не народжує. Але
потерпи, поки помисел твій заспокоїться, і тоді скажеш мирно. 29.
Але якщо брат, розгнівавшись, піде, то скажи Авві, і він напоумить
його, а ти не роби йому поклону /тобто не проси пробачення/, бо через
це даси йому помисел думати, що ти дійсно винен перед ним, і він ще
більше проти тебе озброїться. 30. Як тільки побачиш, що гріх твій
великий, - поклонися; а коли він не великий, скажи устами з почуттям
сердечного розкаяння: "Пробач мені, брате!" Де треба, роби поклон зі
смиренням, страхом Божим та розважністю. 31. Якщо скупість
перешкоджає дати ближньому те, що йому потрібне, то узгоджуй з тим, що
маєш. Коли в тебе багато речей, дай трохи більше від належного, а коли
мало, дай рівно стільки, скільки слід. 32. Ми щодня потребуємо їжі,
але не повинні їсти її з насолодою. Коли ми приймаємо її, дякуючи
Богові, який дав її, і осуджуючи себе, як недостойних, то Бог робить,
що вона служить нам на освячення і благословення. 33. Якщо потребуєш
якусь річ і встигаєш отримати її, то дякую Богові, Який допомагає тобі
та осуджуй себе, як недостойного, і Бог відверне від тебе пристрасть.
Молитва проти гніву
Боже
милосердний і чоловіколюбний! Що за невимовною твоєю благістю сотворив
нас з нічого, для насолоди Твоїми благами, і кров’ю Єдинородного Сина
Твого, Спасителя нашого, та прикликав нас, що відступили від Твоїх
заповідей! Прийди і нині, поможи немочі нашій, і як Ти колись заборонив
схвильованому морю, так і нині заборони обуренню сердець наших, щоб Ти
не втратив зразу нас обох, чад Своїх, умертвлених гріхом, і щоб не
сказав нам: "яка користь в Крові Моїй, коли сходжу Я у зітління", та:
"істинно кажу вам, не знаю вас", тому що світильники наші погасли від
недостачі олії. Амінь.
Про щоденну сповідь
Отці сказали, яким чином кожна людина повинна поступово очищувати себе. Щовечора
вона повинна перевіряти себе, як вона провела день, і знову зранку, як
провела ніч, і каятися перед Богом, в чому вона згрішила. І кожен із
нас повинен говорити собі: Чи не сказав я чогось такого, що прогнівило брата мого? Коли бачив його зайнятим якоюсь справою, чи не осудив я його? Чи не принизив його і чи не злословив його? Чи не просив я чогось у келійника, і коли він не дав мені, чи не осудив я його і чи не нарікав я на нього? Якщо їжа була не добра, чи не сказав я чогось? Або,
будучи ображеним, чи не поремствував на самого себе? (Бо якщо хтось на
себе поремствує, це гріх. [В грецьк.: або воно видалося мені не добрим,
і я поремствував в собі, бо, якщо хтось в собі поремствує, то це гріх]). Чи не сказав мені канонарх або інший хтось із братії (неприємного) слова, і я не переніс цього, але заперечував йому? Так
повинні ми щоденно випробовувати себе, як провели ми день. Таким самим
чином кожен повинен випробовувати себе, як провів він і ніч: Чи з ретельністю став на чування? Або поремствував на того, хто розбудив його? Або був малодушним проти нього? Ми
повинні знати, що той, хто будить нас на чування, чинить нам велике
благодіяння і є для нас винуватцем великих благ, бо він пробуджує нас
для того, щоб розмовляти з Богом, молитися за гріхи свої, просвітитися
і отримати /душевну/ користь. Як ж не повинні ми дякувати такому
/благочинцю/? Справді слід його шанувати так, ніби через нього
отримуємо ми спасіння. Чи з увагою стояв на псалмоспіві та молитві, або захоплювався пристрасними помислами? Чи старанно слухав Божественне читання, або залишив псалмоспів, вийшов з церкви в розсіянні? Якщо
хтось постійно [в грецьк.: щоденно] випробовує себе таким чином,
розкаюється, в чому згрішив, і старається виправитися, то він починає
зменшувати в собі зло, і якщо робив дев’ять (проступків), буде робити
вісім, і так, процвітаючи поступово, з допомогою Божою, не допускає
укріпитися в собі пристрастям.
