Як постити? Чи не застаріли церковні правила щодо посту?
ПістУ сучасному церковному світі все більше прогресує думка, що головне – піст духовний, а не тілесний. Але по собі і близьких бачу: послабне піст тілесний, слабне або переривається духовний подвиг. Та й 69 апостольське правило гласить: «Якщо єпископ, пресвітер, диякон, іподиякон, читець або співець не постять у часі Святої Чотиридесятниці перед Пасхою, в середу, чи п’ятницю, окрім хворих: нехай буде позбавлений служіння. Якщо мирянин не постить – нехай буде відлучений». Багато хто зі священиків вважає, що правила застаріли і час не той. Але як це може бути?! Адже Бог був, є і буде один і Той Самий... А може це ми все більше костеніємо у своїх гріхах?

«І постити, і їсти треба побожно» – говорить св. Василій Великий. Їмо для того, щоб скріпляти тіло їжею. Постимо ж, щоб через піст ліпше виконувати Божі Заповіді. Сам же піст, за твердженням Отців Церкви, давниною своєю сягає створення людини. «Тому, що ми не постили, нас вигнано з раю. Чинімо, отже, піст, щоб до раю знову повернутися!» – закликає св. Василій Великий. Значимість посту показує Сам Ісус Христос, Який перед початком своєї проповіді пішов у пустелю і там постив сорок днів. Апостоли, наслідуючи свого Великого Учителя, теж перед важливими подіями перебували в пості та молитві. Церква до сьогодні закликає вірних перебувати в пості та молитві чи то перед великими святами, чи важливими подіями, чи перед початком доброї справи, чи готуючись до випробувань. Зрозуміло, що тут йдеться не лише про так званий піст духовний чи символічний (під яким переважно розуміють християнські чесноти чи стан душі). Дивною була б думка, що Христос і апостоли лише перед важливими справами постили духовно, тобто перебували в чеснотах. У якому ж тоді стані вони перебували перед постом чи після нього?

Із Нового Завіту і життєписів святих бачимо, що піст – це не теоретичні розмірковування щодо потреби нашої зміни, не самосхвальна, самовпевнена святість (нащо мені постити тілесно, я ж перебуваю в пості духовному), не заспокоюючий засіб для виправдання своїх нестримних пристрастей, не символічний опис стану душі людини. Піст – це реальний подвиг, засіб досягнення чеснот, це, за словами того ж св. Василія Великого, «вірний сторож душі, вірний товариш тіла, зброя тих, що завзято моляться, вишкіл для атлета. Піст проганяє спокуси, намащує до побожності, є другом поміркованості та чистоти. На війнах він дає мужність, а в мирі – спокій. Він робить християнина святим». Піст дано нам як тренування перед більшим і важчим боєм, що ведеться в серцях наших, і як вагома допомога у часі самої боротьби. Ми ж нехтуємо ним, проявляючи нестримність у малому (улюбленій їжі чи питві), якимось чудом хочемо досягнути великого (стриманості у думках і словах). Не розуміємо, що відмовивши собі у споживанні найулюбленіших страв заради любові до Бога, зможемо також відректись і від інших пожадань, що полонять нас, тому що бажання тіла та душі скуштувати забороненої їжі і бажання згрішити – однакові за своєю дією. Від усього нечистого, що є в нас, можемо визволитись тільки постом та молитвою.

Але не можна впадати і в іншу крайність, суть посту бачити лише у стриманні від їжі. «Хто обмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його» – говорить св. Іван Золотоустий. Підтверджує ці слова й св. Василій Великий: «Не шукай користі тільки в самому стриманні від страв! Правдивий піст – це усунення гріхів... Прости ближньому образи... Ти не їси м’яса, але пожираєш брата. Стримуєшся від вина, але не долаєш своєї зарозумілості».

Тож бачимо, що справжній піст, – це поєднання подвигу тілесного із духовним, де тілесна стриманість здобуває перемогу над пристрастями нашими, стійкість у часі випробувань, тиху радість при перемогах, любов до Бога в часі бід – чесноти для душі, які і після закінчення посту залишаться з нею на віки.

Що стосується обмежень у їжі, притаманних саме Різдвяному постові: відповідно до церковного уставу в понеділок, середу й п’ятницю – суворий піст – їжа навіть без олії. У вівторок і четвер дозволяється додавати олію та вино. У суботу й неділю можна вживати рибу. Певні послаблення цього уставу допускаються лише для не­мічних, хворих та престарілих.

«Настав піст – любий апостолам. Настав піст – окраса мучеників. Настав піст – співжитель монахів. Настав піст, що його приписи виконував Сам Господь, перебуваючи на землі... Сам Христос подвигом стриманості переміг ворога і дав нам у ньому зброю перемагати його», – писав святитель Іван Золотоустий.

Ієромонах Марк (Левків) 2005р.