Вона закликає нас любити і шанувати тільки єдиного правдивого Бога, бо він Творець світу і дбає про всіх. Святих угодників Божих слід також вшановувати, але не так, як Самого Бога, а як людей, більш угодних Богу, ніж інші, як молільників і заступників наших перед Ним.

Ця заповідь є самою головною, так як сам Бог це є любов, він творить цей світ з любов’ю і несе цю любов всьому існуючому. Людина «Як образ і подоба Божа», творячи з любов'ю, стає подібною до Творця. Саме любов перетворює світ. Саме з цього почуття випливає можливість людини наблизитись до Бога, оскільки Любов - це пронизуюча і всепроникаюча сила, яку ще давні філософи називали загальною космічною енергією, що діє скрізь і всюди. Людське існування потребує одухотвореності любов`ю, бо без неї людина може не відбутися. Справжня творчість існує тільки там, де є любов. Навіть пізнає людина настільки, наскільки любить. Немає істини, де немає любові.

Друга Божа Заповідь закликає нас: «Не сотвори собі ідола, і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм».

Ця заповідь говорить нам, що не можна поклонятися чомусь або комусь, окрім Бога. Бог це є ідеал любові і самовіддачі, він пожертвував своїм сином Христом, щоб врятувати людство і направити його на шлях спасіння. На першому місці завжди і повсюди у нас повинен бути Господь і якщо ми постійно будемо до нього прагнути, то також будемо перетворювати навколишній світ з любов ’ ю, роблячи його кращим. Але коли на перше місце ми ставимо якось іншого кумира - рок-зірку, спортсмена зірку кіно, політика чи навіть близьку людину, то вони стають вищими від Бога. Але якими б вони ідеальними не були, вони не можуть замінити Бога. Часто деякі фанати настільки обожнюють своїх кумирів, що після їхньої смерті покінчують життя самогубством (наприклад після смерті М.Джексона), що є страшним гріхом. Не потрібно також надмірно поклонятися своїм потребам чи навіть ідеалам. Наприклад поклоніння їжі може привести до переїдання і виникнення «ожиріння», що вже стало національною проблемою у деяких країнах, зокрема США. Якщо людина поклоняється певними ідеалам, наприклад ідеалу свободи чи ідеалу справедливості, то заради захисту цього ідеалу вона здатна піти на певні порушення чи навіть на злочини. Якщо наприклад людина не відповідає вашому ідеалу справедливості, ви будете її зневажати чи ненавидіти, порушуючи Божі заповіді.

Не можна створювати кумира навіть з релігії, так як релігія це шлях до Бога і не може замінити його. Часто, прикриваючись релігійними ідеями та ім ’ ям Божим, закликають до здійснення злочинних дій. Наприклад в середньовіччі інквізіція, прикриваючись боротьбою за чистоту віри, знищила тисячі невинних людей, чи Хрестові походи призвели до численних жертв. Сучасні терористи, часто прикриваючись іменем Аллаха, вбивають невинних людей, вірячи, що це богоугодна справа і вони після смерті потраплять у рай до Аллаха. Але хіба в священних книгах –Біблії, Корані закликається до вбивства людей? Ні там навпаки говориться «Полюби ближнього свого». В певних ситуаціях звичайно потрібно уміти захистити себе, зокрема в мусульманстві зазначається, що коли правовірний захищає свою віру, свою родину чи своє життя від озброєних ворогів, то він може їм завдати шкоди. А хіба діти, жінки чи інші невинні люди, яких захоплюють терористи, є озброєними. У нас можуть бути герої, тобто люди, якими ми можемо захоплюватися і брати з них приклад, проте вони не можуть зайняти місце Бога в нашому житті.

Третя Божа Заповідь повчає нас: "Не називай намарно ім'я Господа. Бога твого”.

Ім'я Бога є священним. Воно означає того, ким Він є, і що саме Він робить (символізує Його єство і діяння). Це ім'я повинне вимовлятися зі всілякою пошаною, благоговінням і трепетом, у жодному випадку не зі злобою, як жаргонний вираз або богохульство (лайливі слова).

Друга Заповідь Божа застерігає: не можна божитися, взивати Бога на свідка, проклинати. Гріх зневажати святих, святі речі, святі місця. Вона закликає нас також не нарікати на свою долю, вважаючи що Бог нам послав тяжкі не заслужені випробування, не звинувачувати Бога у хворобах, проблемах чи негараздах. У давнину серед віруючих була поширена притча про людину, яка звернулася до Бога, нарікаючи, що на її долю незаслужено випав тяжкий хрест. Бог запропонував їй самій вибрати посильний хрест. З безлічі хрестів людина вибрала той, який видався їй найлегшим, сказавши, що його згодна нести все життя. То був саме той хрест, який вона несла і який був їй призначений з появою на світ. Ця притча переконувала, що кожна людина повинна покірно нести призначений їй Богом хрест, тобто призначені їй випробування.

Якщо у нас виникають певні проблеми, то винуватцями їх здебільшого є ми самі, притягнувши їх своєю неправильної поведінкою, або вони даються нам для випробування нашої віри, згадаймо біблійну притчу про Багатостраждального Іова. Часто навіть хвороби нам приходять за наші гріхи, тобто негативні думки, слова, негативні емоції (гнів, ненависть, образа, страх та інші) та негативні дії. Тому не потрібно ображатися на Бога, а потрібно покаятися, змінити себе, очиститись, подолати свої пристрасті і спрямувати всі свої прагнення до Бога. І коли в нашу душу ввійде любов, то світ зміниться навколо нас, так як подібне притягує подібне.

Четверта заповідь говорить:Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю справу свою. А день сьомий - субота для Господа, Бога твого. Для євреїв сьомим днем вважалася субота, а для християн – неділя.

Звичайно ця заповідь не означає, що в інші дні можна забувати про Бога, Його треба шанувати завжди, але шостий день особливий, бо саме в цей день Бог завершив своє творіння світу і відпочивав. З особливою увагою шануючи Бога в цей день ми віддаємо йому подяку за весь сотворений світ навіть і за нас самих, бо ми є також частинкою його творіння. І віддаючи йому подяку і посилаючи йому свою любов, ми відчуваємо єдність з ним через ту любов, яку він посилав нам, творячи світ, і яку посилає сьогодні, підтримуючи в гармонії і любові цей світ. І тому пам’ятаючи про велич світу - цього творіння Божого ми і повинні шанувати його Творця і в міру своїх сил підтримувати гармонію в цьому світі. А людина часто, забуваючи про Бога, починає нищити цей світ, а отже нищить і саму себе, бо не зможе жити без природи.

Коли Бог говорить про те, що сьомий день повинен бути днем спокою, це не означає, що цей день повинен бути проведений в неробстві. Це день, призначений для урочистої зустрічі зі своїми братами по вірі. Цього дня ми повинні поклонятися нашому Творцю, присвячувати йому свій час, прагнучи стати до Нього ближче і пізнати Його. Сьомий день призначений для того, щоб забути на якийсь час про побутову рутину і звернутися до духовного очищення. Бажано читати Біблію, інші духовні книги, робити прогулянки по природі милуючись творінням Божим, допомагати іншим.

Що означає неповагу до суботи? Це означає виконувати якусь роботу, примушувати інших виконувати її за нас, бути стурбованим власними думками і турботами, замість того, щоб повністю присвятити цей день Богу. У нас повинен бути піднесений настрій з позитивними думками спрямованими до Бога чи на допомогу ближньому.

П’ята заповідь:Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

Дітям потрібно говорити про цю заповідь з найранішого віку, оскільки, якщо вони засвоять цю заповідь, їм буде легше в дорослому житті. Саме батьки є першим і безумовним авторитетом для дітей і вони передають своїм дітям пошану до авторитетів, правил і законів - як законів Божих, так і законів світських. Батьки у ставленні до дітей повинні керуватися в першу чергу любов ’ ю і повагою до них, але в той же час повинні вимагати від них виконання певних обов ’ язків перед ними. Якщо дитина не отримує любові і уваги батьків і близьких у перші роки життя, то у неї значно гальмується фізичний і розумовий розвиток і вона навіть починає хворіти. Колись в давнину деякі турецькі султани відбирали від матерів їхній дітей і віддавали їх нянькам, які приходили до них тільки щоб погодувати, але не гралися з ними, не пестили їх, не розмовляли з ними. Через деякий час ці діти почали хворіти, а деякі навіть померли, хоча їх утримували в належних умовах і добре годували. Адже головне для дитини це любов батьків і близьких. В історії були випадки, коли немовлята відразу після народження потрапляли до диких тварин і вони їх виховували. Пізніше, після декількох років, коли їх знаходили і повертали в суспільство, то намагалися їх перевчити, але діти так і залишалася на тваринному рівні, так як перші роки життя, найбільш важливі для виховання дитини і для того, щоб вона ввібрала в себе основи своєї культури і почала розмовляти, були пропущені. В науці цей феномен називається «синдром Мауглі».

Батьків потрібно любити і пробачати навіть тоді, коли вони не завжди справедливі по відношенню до нас, але ж вони також не ідеальні і також можуть помилятися. Тому їх потрібно пробачати, як Бог пробачає всім людям. Психологи з’ясували, що коли діти не поважають своїх батьків з тих чи інших причин, то це відкладається у їхній підсвідомості і вони, коли виростуть, можуть передати це своїм майбутнім дітям, які також їх будуть ненавидіти, або взагалі у них не буде дітей.

Тому любов до своїх батьків і до своєї рідної землі, до Батьківщини – це не просто красивий заклик, а це життєва необхідність. Людина патріот, яка любить свою землю, живе в гармонії з оточуючим світом, віддає свою енергію і любов своїй Вітчизні і тим самим робить своїх співвітчизників щасливішими, а отже і самому йому стає краще жити в такій країні. Тому потрібно відроджувати і примножувати свої власні традиції, а не бездумно копіювати культуру інших країн, яка не відповідає глибинному духу даного народу. Відомий науковець, нобелівський лауреат К.Лоренц писав: «Радикальна відмова від батьківської культури – навіть коли вона повністю виправдана – може привести до руйнівних наслідків».

Ця заповідь закликає до поваги сімейних цінностей, до шанування своїх батьків, але й перед ними ставить важливе завдання по вихованню дітей, бо саме батьки в першу чергу відповідальні перед Богом та суспільством за якість виховання. Подумаймо, якщо ми виховувались в хорошій люблячій сім’ї і нам прищепили позитивні моральні цінності і виховали повагу та любов до Бога та людей, то чи можемо ми здійснити зло, якщо в наших душах любов? А якщо дитина кинута напризволяще батьками і держава також нею не цікавиться, їй не вистачає уваги та любові, то вона або озлоблюється і зневірюється у всьому, або починає всім мстити. Коли вчені почали вивчати біографії багатьох вбивць, то з’ясували цікавий факт, що більшість з них мали нещасливе дитинство. Наприклад найбільш відомий український маньяк – Онопрієнко був відданий своїми рідними у інтернат, де більшість дітей були круглими сиротами, а у нього були живими батько і брат, і який негативний відбиток це наклало на його психіку. Подібна історія була із іншим вбивцею – Чикатило. На жаль в інтернатах діти не завжди можуть отримати так потрібну їм любов і увагу, тому частина з них виростають черствими і жорстокими. Звичайно не всі діти з неблагополучних сімей чи інтернатів стають злочинцями, наркоманами, алкоголіками, але статистика свідчить, що близько 70% таких дітей так і не можуть реалізувати себе в житті, так як вони в дитинстві достатньо не отримали самого головного – любові.

Шоста заповідь: Не вбивай.

Життя - це дорогоцінний дар Божий і із створення життя як такого тільки Бог має право вирішувати, коли наше життя повинно закінчитися. Сьогоднішнє суспільство на жаль віддалено зараз від Бога і Його заповідей, і показ сцен насилля чи вбивства в кіно і по телебаченню є буденною справою Ці негативні сцени часто показується людям для розваги, а люди одержують від цього задоволення. Люди, які часто дивляться телебачення, щодня бачачи незліченні вбивства на екрані, звикають до них і стають байдужими до прояву жорстокості, а іноді починають копіювати їх в реальному житті. Особливо небезпечно постійно бачити сцени насильства для молоді, так як це вкорінюється в їхній свідомості і при відсутності належного виховання, може привести до того, що з них виростуть злочинці. Дані соціологічного дослідження проведеного Інститутом психології ім. Г.С. Костюка , зазначають що 58% молоді прагнуть копіювати поведінку телегероїв, здебільшого з іноземних фільмів, а 37,3% молоді взагалі готові вчинити протиправні дії, наслідуючи телегероїв.

В розділі 5 Євангелія від Матвія Бог говорить нам, що навіть сердитися на ближнього свого - гріх. Шлях Бога - це шлях любові, а не боротьби. Але це не означає, що не потрібно зупиняти зло, чи не потрібно карати злочинця. В Біблії дійсно мовиться про час гніву, але ми повинні бути упевнені в тому, що наш гнів направлений на несправедливість або гріховні діяння, а не на людину.

Тому, коли твориться зло ми не повинні бездіяльно сидіти, а повинні протидіяти йому, не допускаючи його поширення. Тому наприклад солдат змушений вбивати на війні, щоб захистити свою Вітчизну, чи звичайна людина може завдати шкоди нападаючим, захищаючи свій дім чи свою сім’ю, але знову ж таки робити це потрібно без ненависті, а для здійснення оборони і захисту. Якщо солдати убивають на війні, то вони змушені це робити, бо захищають свою країну, але коли вони роблять це з ненавистю, то отруюють собі душу. Воїни повинні розуміти, що ворожі солдати – це здебільшого такі ж прості люди як і вони - селяни, робітники, ремісники, яким їхні політики задурманили голови своєю ідеологією і кинули у цю бійню. Тому потрібно навіть у ворогові бачити людину і прагнути зрозуміти його. Показовими є приклади німецьких родин, що допомагали радянським бійцям, які тікали з полону, чи подібні приклади радянських громадян, які допомагали військополоненим німцям. Це і є прояви справжньої людяності і любові до ближнього, коли іноді жертвують навіть своїм життям заради порятунку іншого. Коли ми бачимо, що починає творитися зло ми повинні застосувати силу, щоб запобігти цьому. Коли починають ображати близьку чи навіть незнайому людину ми повинні припинити це, так як якщо злу не протидіяти, то воно швидко поширюється, творячи несправедливість. І знову ж таки коли ми зупиняємо і караємо злочинця, то робимо і для нього благо, так як даємо можливістю йому усвідомити свою неправоту, покаятися, виправитися і очистити свою душу.

Порушення шостої заповіді є також здійснення абортів, так як це є вбивством ще ненародженої дитини, яка вже все відчуває.

Сьома Заповідь: Не чини перелюбу Вона стоїть на сторожі моральної чистоти і невинності, чистоти нашого серця і вірності у подружньому житті.

Сам Господь Бог поблагословив перше подружжя — наших прародичів Адама і Єву у раю. Отож, подружжя — то Божа установа, в основу якої покладено єдність любові і нерозривність подружньої присяги. Перелюб — тяжкий гріх. Ісус Христос каже: «...кожний, хто дивиться на жінку ближнього свого з пожаданням, той вже вчинив перелюб у своєму серці». Перелюб веде до розлучень, що є великим нещастям для подружжя, а особливо для дітей. Православна церква не часто дозволяє розлучення і повторний шлюб, тільки коли причиною розлучення є перелюб, алкоголізм, наркоманія, СНІД чи відбування покарання в тюрмі чи в разі смерті одного із подружжя. Отже, дуже важливо тримати наш розум і серце чистими, вільними від непристойних думок і бажань, бо навіть саме внутрішнє бажання згрішити є гріхом. В час таких спокус треба звертатися до Бога з молитвою, щоб допоміг розвіяти замішання в нашій душі?”

Проти Сьомої Заповіді Божої грішить той, хто живе без церковного шлюбу, хто вживає нецензурні слова, жарти, пісні, веде непристойні розмови, дивиться нескромні малюнки, порнографічні та еротичні фільми. Святий Апостол Павло каже: "...ті, що чинять розпусту, перелюб, розгнузданість — Царства Божого не успадкують”. Гріх нечистоти руйнує в нашій душі Боже благословіння, принижує людину до рівня тварини.

За порушення цієї заповіді настає невідворотне покарання і люди самі часто його наближають. Згадаймо біблійні Содом і Гоморру, жителі яких були настільки розбещеними і розпусними, що Бог змушений був їх знищити, хоча він прагнув їх врятувати, надіславши до них своїх посланців, але навіть Божих посланців жителі Содома і Гоморри не хотіли слухати а прагнули їх збезчестити. Тому Бог дав можливість врятуватися лише праведнику Ною та його родині. А от жителі іншого міста - Ніневії були врятовані, так як вони усвідомили свої гріхи, покаялись і Бог їх помилував.

Порушенням цієї заповіді також є поширення гомосексуалізму. Сьогодні навіть серед представників християнських церков відомі факти содомії, навіть Папа Римський змушений був визнати наявність таких випадків у католицькій церкві, хоча ці гріхи вважаються одними з найнебезпечніших як у християнстві, так і в інших релігіях. У Біблії було чітко сказано першим людям, щоб вони плодилися і розмножувалися, і щоб жінка шанувала свого чоловіка і корилася йому, а він її любив і захищав. Але коли останнім часом одностатеві шлюби в деяких країнах стають нормою, дозволяються державою і навіть освячуються тамтешніми церквами, то це призводить не до деградації душі, виродження християнської моралі та занепаду суспільства. Можна в деякій мірі зрозуміти гомосексуалістів, які в силу певних причин стають такими, але й вони можуть змінитися, але як зрозуміти державу, яка підтримує гомосексуалізм як явище і часто навіть пропагує його через виступи популярних артистів, які є голубими чи рожевими, чи просто створюють собі такий імідж. І потім частина молоді, для якої ці артисти є кумирами, починає їх копіювати і перетворюється на голубих чи рожевих, тому що це просто модно. Науковці підрахували, що якщо у суспільстві кількість людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією переходить певну межу, то такі суспільства деградують і вироджуються. Сьогодні ми спостерігаємо, що рівень народжуваності у США, більшості країн Європи починає помітно падати, так як там часто сім’ї не прагнуть мати дітей чи мають одну дитину, щоб жити в своє задоволення, а люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією підтримуються на рівні держави. Звичайно їх не потрібно переслідувати, але й популяризувати також не варто. Порушенням цієї заповіді є також і проституція. В Біблії вказується, що нащадки повії будуть прокляті до 7 коління. Потрібно мати одного чоловіка і бути відданим йому. Науковим обґрунтуванням небезпечності проституції є явище телегонії. Це явище досліджували професори Флінт і Ледантек коли вирощували нові породи коней. Для підвищення витривалості коней вони вирішили їх схрещувати з зебрами. Досліди не були вдалими – жодного лошеняти від такого схрещування не народилося. Але дивні явища почали відбуватися через декілька років після дослідів, коли у породистих кобил, які приймали участь у дослідах, від породистих жеребців стали народжуватися полосаті лошата, тобто інформація від самців зебр передалася самкам коней і вона впливала на потомство цих кобил. Подібне явище помітили також і любителі собак. Вони відзначають, що коли породиста самка собаки буде вперше схрещена з непородистим самцем – дворнягою, то в подальшому чекати від неї породистих щенят не варто і від самого родовитого собаки. Подібне явище інколи спостерігається і у людей. Коли відбувалися Олімпійські ігри у Москві, то деякі місцеві дівчата вперше мали інтимну близькість з учасниками ігор, в тому числі й чорношкірими представниками, хоча дітей від них не народжували. Але потім коли вони через декілька років виходили заміж за представників своєї нації, то від цілком нормальних чоловіків - слов’ян у них народжувались чорношкірі діти, хоча ніяких чорношкірих предків у них не було. Тому чим більше партнерів має жінка тим менш фізично і духовно здоровим у неї буде потомство.

Порушенням сьомої заповіді є ранні дошлюбні інтимні зв’язки. Психологи визначили, що чим раніше молоді люди починають прагнути до отримання інтимних задоволень, тим більше вони збіднюють свій духовний світ. Тобто чим більш сексуально стурбована молода людина тим більше енергії вона витрачає на свої тілесні потреби і тим менше її залишається на душевний і розумовий розвиток, а отже в подальшому соціальний статус такої людини буде не дуже високий. Тому психологи вважають, що романтичний етап у відносинах між молодими людьми є дуже важливим і просто необхідним, так як він дає можливість молодим людям відчути і зрозуміти всю унікальність і неповторність один одного, пізнати всю багатоманітність проявів кожного з них як особистості, а вже потім прагнути до інтимної близькості.

Восьма заповідь: Не кради

У кожного з нас є право на власність. Це право нам дано Богом, а у восьмій заповіді це право захищено. Ми маємо право володіти тільки тим, що заробили своєю працею або тим, що було принесено нам в дар. Якщо щось отримано яким-небудь іншим шляхом - це незаконно. Це торкається звань, грошей або речей. Бог наказує нам поважати права іншої людини, а також його власність в тій же мірі, в якій ми вимагаємо такої пошани до самих себе. Це стосується також крадіжок інтелектуальної власності – чужих ідей, чужих винаходів. Є багато прихованих способів крадіжки, таких, наприклад, як неповна виплата заробленого за день, ухилення від роботи, на яку ми найняті, позика і неповернення вчасно. Коли людина здатна на крадіжку це свідчить про те, що вона хоче дуже швидким і легким шляхом отримати те, що їй не належить, вона хоче тільки отримати, але сама не хоче віддати свою енергію, працю, час, щоб заробити щось чесним трудом. Це позиція паразита і споживача. І через деякий час вона за це буде розплачуватися чи перед законом, чи перед Богом.

Девята заповідь: Не свідчи неправдиво на свого ближнього

Бог любить істину, слово Його - це істина. Ми повинні любити правду. Оскільки ми самі не любимо, коли про нас говорять неправду, Бог говорить нам не брехати і про інших. Це може знищити репутацію, зіпсувати характер, і добре ім'я. В першу чергу вона закликає не говорити неправди про іншого, ні на кого не зводити наклеп, чи когось ображати. Якщо навіть ми бачимо, що людина зробила негативний вчинок то не потрібно відразу звинувачувати її і говорити, що вона негідник. Спочатку потрібно не ображатися на неї чи ненавидіти її, а намагатися доброзичливо з нею поспілкуватися і з ’ ясувати, чому вона здійснила поганий вчинок. Можливо вона помилилася по незнанню чи в силу певних обставин. Таке спілкування, якщо воно йде від душі, як правило приводить до порозуміння. Якщо навіть після цього людина не виправляється, то тоді бажано обмежити своє з нею спілкування, але навіть в цьому випадку не потрібно на неї ображатися чи осуджувати. Взагалі ми не повинні ніколи осуджувати іншу людину, бо в кожній людині, навіть великому грішнику є Божа іскра і є частиночка добра, а коли ми осуджуємо, то автоматично вішаємо на неї ярлик злої людини і відштовхуємо її. І грішна людина прагне порозуміння і любові і якщо ми не відштовхуємо її, а даємо частинку любові, то вона має шанс змінитися і стати кращою. У Святому Євангелії сказано: "Не судіть, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити”. (Mф. 7.1). Судити людину може тільки Бог, ми можемо осуджувати тільки гріхи людини, але не її саму і таким чином ми даємо їй шанс змінитися. Деяк і люди розуміють цю заповідь так, що завжди і всім потрібно говорити тільки правду. Але іноді така правда може принести біль іншій людині чи завдати іншої шкоди. В певних ситуаціях краще промовчати і не говорити нічого. Наприклад Вам довірили якусь таємницю і хтось хоче про неї дізнатися, то чи повинні Ви говорити правду і розповісти цю таємницю. Чи можна наприклад розповідати конфіденційну інформацію про певну організацію чи бізнесову структуру? Чи потрібно говорити правду ворогові?

Десята заповідь: Не жадай дому ближнього свого; не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого. В сучасному розумінні вона закликає нас не заздрити

Ця заповідь звернена навіть не до наших дій, а швидше до наших помислів, так як з наших думок і ідей і починаються наші дії. Всі гріхи беруть початок в серці (в думках). Ця заповідь означає, що Бога цікавлять не лише наші слова і вчинки, але й помисли". Завидющеє око " (пожадливість) означає пристрасне неправедне бажання чого-небудь. Це зовсім не просто милування чимось, що належить іншому. Це відчуття ґрунтується на заздрості, яку породжує той факт, що хтось інший має те, чого не маємо ми. Це пристрасне бажання чогось, на що у нас немає ніякого права.

Як виникає будь-яка справа. Спочатку людина про щось часто думає, потім починає говорити і радитися про це з іншими, а потім вже реалізує. А якщо це негативні думки, наприклад людина постійно думає про прекрасну машину чи дачу сусіда, вважаючи що вона також може мати щось подібне. Якщо людина буде ці думки направляти в потрібне русло і почне більше працювати, щоб заробити гроші і купити бажане, то мрія її зможе здійснитися. А якщо вона буде тільки заздрити цьому сусіду, то рано чи пізно ця заздрість може привести до того, що виникне ненависть до сусіда і прагнення завдати йому шкоди (наприклад зламати його машину чи спалити його дачу), що призведе до покарання чи ця заздрість, буде отруювати душу людини і призведе до виникнення тих чи інших хвороб у неї. На жаль часто люди прагнуть заздрити комусь і звинувачувати когось у всіх гріхах (сусіда, керівника, державу, Бога), вважаючи що вони заслуговують на щось більше, але самі нічого не роблять для цього. То чи дасть Бог їм щось, якщо вони не хочуть докласти своїх зусиль, а тільки вимагають від Бога чи інших реалізації своїх бажань. Це просто паразитизм.

Щоб пересилити в собі пожадливість, ми повинні увірувати в те, що з Божою допомогою у нас буде все, щоб задовольнити наші життєві потреби. Ми повинні покорятися Богу і тому, що Він допомагає нам, у всіх сферах нашого життя. Він нам дасть все, що нам потрібно, якщо ми самі будемо до цього прагнути і працювати. Як говорить відоме прислів’я «На Бога надійся, а сам не плошай». А заздрість приводить тільки до бідності і хвороб

Підсумовуючи слід зазначити, що всі десять заповідей можна звести до найголовніших двох - полюбити Бога і полюбити ближнього свого.

Перша сама головна Божа Заповідь говорить «Люби Господа Бога Свого всім серцем своїм і всією душою своєю і всією своєю думкою».

Бог є втіленням любові, гармонії і добра, він є Отцем нашим небесним і ми як його творіння, як його діти не можемо його не любити, як діти не можуть не любити своїх батьків. Якщо ми живемо в любові до Бога і виконуємо його заповіді, то ми є його любимі чада. І Бог як Отець наш небесний нас завжди любить і навіть тоді коли ми помиляємося і чинимо зло, він нас пробачає, так як його милосердя і любов є безмежними і він любить всіх людей і навіть останніх грішників, так як і в їхніх душах живе божественна іскра та любов і вони можуть стати кращими.

Коли людина робить зло і отримує відповідь на своє зло, то не Бог її карає, а саме вона себе карає, так як має свободу вибору і самостійно вибирає по якому шляху йти. Як темрява – відсутність світла так і людське зло – відсутність добра і любові в душі, і не маючи їх в душі людина запускає туди зло і сама від цього страждає, отруюючи себе та інших. Але тільки сама людина повинна захотіти повернутися до Бога і тільки тоді вона зможе очистити свою душу. Бог завжди буде радий навіть самому останньому грішнику. Згадаймо біблійну притчу про блудного сина, який покинув отчий дім, довго блукав, але потім зрозумів свою помилку і повернувся. Батько настільки зрадів йому, що вирішив зробити бенкет на честь його повернення, що трохи образило тих синів, які були постійно поряд з батьком. Це аж ніяк не означає, що Бог - батько не любить всіх своїх синів – людей, але як він радіє, коли якась заблудла душа, усвідомлює свою провину і повертається до добра і світла. Крім того, поміркуйте чи легко людині, яка опустилася у безодню гріха, зупинитися, покаятися і повернутися до Бога – це дуже тяжкий шлях. Згадаймо Марію-Магдалину, яка була повією, а потім усвідомила глибину своєї гріховності, покаялася, омила ноги Христу дорогоцінним єлеєм і він її пробачив, хоча всі інші від неї відмовлялися і вона стала одним із самих відданих його послідовників. Прості люди живуть буденним життям, роблять невеличкі гріхи, виконують деякі релігійні заповіді і вважають, що вони вже праведники. А великий грішник робить тяжкий злочин і потім так ясно усвідомлює всю глибину свого падіння і так щиро починає прагнути до Бога, що творець його пробачає. Хто більше відчуває спрагу, той хто недавно попив, чи той хто декілька днів без води, а вода – це животворяща істина Бога, хто далі від неї відійшов, той відчуває глибшу в ній потребу.

Важливою заповіддю є також «Люби ближнього свого як самого себе». Любов до людей витікає безпосередньо із любові до Бога, так якщо ви любите Творця то ви не можете не любити його творіння: світ та людей. Деякі віруючі стверджують, що вони люблять Бога, але не можуть до кінця пробачити деяких людей, а то й відкрито зневажають невіруючих людей чи людей іншої віри. Цю любов ми не можемо назвати істинною, так як в Біблії сказано, що якщо ви пробачили сто людей, а одного не можете пробачити, то це не є істинна любов до Бога. Потрібно любити і пробачати навіть своїх ворогів, хоча для багатьох це дуже важке завдання. Ми повинні звернутися до прикладу Ісуса Христа і якщо до кінця зрозуміємо і відчуємо всю глибину і велич страждань Ісуса Христа, який невинний пішов на тяжку кару, але навіть в ці страшні моменти свого життя зумів пробачити своїх ворогів: "Пробач отче провину їхню, бо не розуміють вони, що роблять”, то всі наші образи на своїх ворогів і наші суєтні турботи будуть здаватися жалюгідними, порівняно з його болями і стражданнями. Саме Син Божий і показав всю велич своєї безмежної любові до людей, так як заради них він пожертвував своїм життям і пробачив всі їхні гріхи. Для нього любов до Бога і до людей була набагато ціннішою за його життя і послідовники Христа в подальшому також йшли на смерть, але не зраджували своєї віри, своєї любові до Бога. Подумайте, їм говорили: "Відмовтеся від Христа і ми залишимо вам життя”, але віруючі, з гордо піднятою головою, йшли на страшні муки і помирали, але залишалися відданими Христу.

Любов до ближнього це не тільки любов до людей, а й до тварин і до рослин і до всього навколишнього світу, так як все це і є ближнім для кожної людини. Любов – це сприйняття абсолютної цінності об’єкту любові, щастя служіння йому, повній самовіддачі. Любити це насамперед безкорисливо віддавати себе комусь чи чомусь, як батьки віддають себе дітям, закохані – один одному, патріот віддає свої сили і енергію Батьківщині. І ця самовіддача перетворює людину, окрилює її душу, робить людину прекрасною. Потрібно любити людину не за щось, а просто за її унікальність і неповторність з усіма її негативними і позитивними сторонами, так як батьки люблять дітей, просто тому що вони є. Так мати любить свого дорослого сина, навіть коли він оступився і став злочинцем і саме ця любов може перетворити самого останнього негідника, якщо він впустить її в своє серце, так як там де є любов немає зла, воно виникає за відсутності любові. Чи може закоханий вбити кохану людину, чи може батько вбити сина, чи навіть людина іншу людину, якщо в її душі є любов? Ніколи. Навпаки любов допомагає виходити із самих скрутних ситуацій, так як перемогти любов неможливо. І вищим проявом любові є самопожертва - коли той, хто любить йде на жертву заради коханої людини чи істинний патріот гине за свою Вітчизну чи глибоко віруюча людина помирає за свою віру. І така любов стає вищою за життя і смерть і саме такою любов ’ ю Христос переміг смерть .

Іноді деякі люди не розуміють як любити ближнього свого, в чому це повинно проявлятися? Любити ближнього – це насамперед небайдуже сприймати все, що відбувається навколо і по можливості допомагати тим, хто потребує вашої підтримки. Допомагати тим, чим ви можете – добрим словом, вчинком, іноді просто увагою, не ділячи людей на своїх чи чужих. Згадайте притчу про милосердного самарянина, коли чоловікові, який потрапив у біду, допоміг не одноплемінник чи єдиновірець, які пройшли мимо, а самярянин, який не був єдиної віри і одного племені із постраждалим, але проявив милосердя і допоміг. Так хто з них є ближнім? Тому істинний християнин, це той хто допомагає всім людям, незалежно від їхньої етнічної приналежності чи їхньої віри. Християни взагалі дуже толерантно і терпимо ставлять до представників інших релігій, так як якщо віруюча людина будь-якого іншого сповідування має в своїй душі любов і несе добро іншим, то отже