 3 лютого Церква відзначає пам'ять преподобного Максима Сповідника (662).
Преподобний
Максим Cповідник народився в Константинополі близько 580 року і виріс в
благочестивій християнській сім'ї. В юності він здобув різносторонню
освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, досконало володів
Богословською діалектикою. Коли преподобний Максим поступив на державну
службу, знання і сумлінність дозволили йому стати першим секретарем
імператора Іраклія (611 – 641). Але придворне життя обтяжувало його, і
він віддалився до Хрисопольської обителі (на протилежному березі
Босфору – нині Скутарі), де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренням
він незабаром придбав любов братії і був вибраний ігуменом монастиря,
але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, за власними
його словами, «залишався простим ченцем». У 633 році на прохання одного
богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія
(пам'ять 11 березня), преподобний Максим залишив обитель і виїхав до
Олександрії.
Святий Софроній став відомий на той час як
непримиренний противник монофелітської єресі. Після того, як IV
Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, які сповідували одну
(Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами
було введено поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної)
дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення.
Монофелітство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті.
Єресь, яка підсилювалася національною ворожнечею, стала серйозною
загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ'я з єресю особливо
ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на
Православному Сході були зайняті монофізитами: Константинопольський –
Сергієм, Антіохійський – Афанасієм, Олександрійський – Киром.
Шлях
преподобного Максима з Константинополя до Олександрії лежав через Крит,
де і почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з
єпископатом, який дотримувався єретичних поглядів Севера та Несторія. В
Олександрії та її околицях преподобний провів близько 6 років. В 638
році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити
віросповідні розбіжності, видав указ, так званий «Екфесіс» – «Виклад
віри», який остаточно повелівав сповідувати вчення про одну волю при
двох природах Спасителя. Захищаючи Православ'я, преподобний Максим
проповідував серед людей різних чинів і суспільних станів, і бесіди ці
мали успіх. «Не тільки клір і всі єпископи, але і народ, і всі світські
начальники відчували в собі якийсь незборимий потяг до нього», -
свідчить його житіє.
В кінці 638 року помер патріарх Сергій, а в
641 році – імператор Іраклій. Імператорський престол зайняв жорстокий
Констанс II (642 – 668), відвертий прихильник монофелітів. Посилилися
напади єретиків на Православ'я. Преподобний Максим пішов до Карфагену і
проповідував у ньому і околицях ще 5 років. Коли туди прибув наступник
патріарха Сергія патріарх Пір, який покинув Константинополь через
придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним
Максимом в червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пір
всенародно визнав свої помилки і побажав навіть вручити папі Феодору
письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Піром
відправилися до Риму, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього
патріарха і відновив його в сані.
 Фрагмент фрески ХІV ст. преподобного Максима.
Фреска з церкви Протат (Х ст.), яка знаходиться в столиці Афону - Кареї.
У
647 році преподобний Максим повернувся до Африки. Там на соборах
єпископів монофелітство засуджувалося як єресь. У 648 р. замість
«Екфесіса» вийшов новий указ, складений, за наказом Констянтина,
константинопольським патріархом Павлом – «Типос» – «Зразок віри», який
забороняв всякі міркування так само як і про одну волю, так і про дві
волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний
Максим звернувся до папи Римського Мартина I (649 – 654), наступника
папи Феодора, з проханням винести питання про монофелітство на соборне
обговорення всієї Церкви. У жовтні 649 року був зібраний Латеранський
Собор, на якому було присутньо 150 західних єпископів і 37
представників Православного Сходу, серед яких знаходився і преподобний
Максим Сповідник. Собор засудив монофелітство, а його захисники –
Константинопольські патріархи Сергій, Павло і Пір, були віддані анафемі.
Коли
Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу
Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п'ять
років, в 654 році. Преподобного Максима звинуватили в державній зраді і
ув'язнили. У 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову
привезений в Константинопольську в'язницю. Преподобного разом з двома
його учнями віддали на жорстокі тортури: кожному відрізали язика і
усікли праву руку. Потім їх заслали до Колхіди. Але тут Господь явив
чудо: всі вони змогли говорити і писати.
Преподобний Максим
передбачив свою смерть (+13 серпня 662 року). Він залишив Церкві велику
Богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких
місць зі Священного Писання, тлумачення молитви Господньої і 59-го
псалма, схолії до творів священномученика Дионісія Ареопагіта (+96;
пам'ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+389, пам'ять 25
січня). До екзегетики відноситься також пояснення Богослужіння –
«Містагогія» («Введення про таїнство»).
До догматичних праць
преподобного відносяться: виклад його диспуту з Піром, декілька
трактатів і листи до різних осіб. У них міститься виклад Православного
вчення про Божественну сутність та іпостась, про Боговтілення і про
обоження людської природи.
Преподобному Максиму належать і
антропологічні праці. Він розглядає природу душі і її свідомо-особисте
існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливі
«Розділи про любов». Преподобний Максим написав також три гімни в
кращих традиціях церковної гімнографії, які беруть початок від
святителя Григорія Богослова.
Богослів'я преподобного Максима
Сповідника, засноване на духовному досвідченому знанні великих
отців-пустельників, яке використовувало мистецтво діалектики,
розроблене дохристиянською філософією, було продовжене і розвинене в
працях преподобного Симеона Нового Богослова (+1021; пам'ять 12
березня) і святителя Григорія Палами (+бл. 1360; пам'ять 14 листопада).
|
