Свята
сповідь – це Таїнство, в якому християнин з щирим жалем сповідається,
тобто визнає свої гріхи перед Богом і через священика одержує прощення
від самого Господа. Покаяння називають другим хрещенням: якщо Хрещення
рятує нас від влади первородного гріха, то покаяння обмиває від скверни
наших власних гріхів, зроблених уже після Хрещення. Однак для того, щоб
покаятися й одержати відпущення гріхів, необхідно побачити свій гріх. А
це не так просто. Заважає цьому самолюбство. Якщо нам важко усвідомити
гріх, то ще важче побачити пристрасть, що вкоренилася в нас. Так, можна
жити, не підозрюючи в собі пристрасті гордині, поки хтось не зачепить
нас. Тоді пристрасть відкриється через гріх: побажання зла кривдникові,
різке образливе слово й навіть помста. У гріхах людина втрачає
благодать Святого Духа. Грішна душа хворіє і перебуває у смерті. Людина
втрачає бажання і можливість спілкуватися з Богом і служити Йому –
виконувати Його волю. Покаяння – це переродження й оновлення душі. Мета
покаяння полягає в оздоровленні і воскресінні душі для встановлення
порушеного спілкування з Богом і служіння Йому. Підготовка до
таїнства Покаяння має такі взаємопов’язані сторони: пізнання своїх
гріхів, жаль щодо них, відкидання гріхів, рішучість більше не
перебувати в них, заміна їх протилежними чеснотами. Благодать Божа в
таїнстві Покаяння прощає гріховну провину, виліковує і оживотворює
душу, подає сили більше не грішити. У безперервній боротьбі з
гріхом, яка триває протягом усього земного життя людини, не обходиться
без тимчасових поразок, відступів та падінь. Але якими б великими не
були гріхи людські, милосердя Боже нескінченне, а щедроти Його
незліченні. Господь знову піднімає грішних, дарує їм усвідомлення своїх
гріхів, розкаяння та духовну силу для перемоги над злом. Господь "не
хоче смерті грішника”(Єз.33,11) за них (грішників) Він прийняв
страждання та хресну смерть.”Якщо кажемо, що немаємо гріха, - обманюємо
самих себе, і правди немає в нас. Коли сповідаємо гріхи наші, то Він,
будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від
усякої неправди”(Ін.1,8-9). Тому, приступаючи до сповіді, потрібно
приготуватися до неї щирою молитвою, постом і примиренням з усіма
людьми. Це допомагає заглянути в себе, побачити свої гріхи і пізнати
серед них головну свою гріховну недугу. Необхідно згадати всі свої
гріхи, які вчинив вільно чи невільно. Потрібно уважніше переглянути все
своє життя, щоб, по можливості, згадати всі гріхи, не тільки зроблені з
часу минулої сповіді, але й давні. Якщо важко запам’ятати всі згадані
гріхи – можна їх записати на папірець. Зазвичай люди, неосвідчені в
духовному житті, не бачать безлічі своїх гріхів, не відчувають їхньої
ваги, відрази до них. Вони говорять: „Нічого особливого я не робив”, „у
мене тільки дрібні гріхи, як у всіх”, „не украв, не вбивав”, – так
багато хто часто починають сповідь. А святі отці і вчителі Церкви
вважали себе першими з грішників, і з щирою переконливістю волали до
Христа: „Ніхто так не нагрішив на землі, як я, грішний і блудний”. Тому
приступаючи до сповіді потрібно усвідомити свої провини, відчути щирий
жаль і душевний біль за них, осудити гріхи і, з вірою в Бога і надією
на Його милосердя, твердо вирішити відкинути гріхи й почати нове життя
в Бозі. В першу чергу потрібно: згадати і зафіксувати ті гріховні вчинки і настрої, які усвідомлюються "самі собою”; добре
переглянути свої стосунки з кожним ближнім. У випадку відсутності
явного гріха у стосунках з нашої вини (сварок, непорозумінь, образ,
гніву) можуть бути гріхи не виявленні і не усвідомлені: зловтішність,
заздрість, байдужість, лукавство, корислива люб’язність і інші
приховані сердечні нахили, які формують викривлений образ ближнього в
серці. Цей образ повинен бути обновлений в результаті сповіді; бажано
продумати своє життя з дитинства, щоб зрозуміти, як складалися різні
гріховні навички. Корисно згадати типовий хід свого дня, потім
пригадати, як минув останній тиждень, місяць, рік. Цьому допомагає
щоденна уважна сповідь перед Богом після вечірніх молитов, перед сном.
Пам’ять про гріхи свої – основа покаяння, на ній будується християнська
моральність; можна звернути особливу увагу на свою звичайну
поведінку і внутрішній стан під час хвороб, скорбот, спокус, нападів і,
навпаки, в благополучні періоди життя. Сповідуючи свої гріхи
потрібно пам’ятати, що розповідаєш їх не людині, а Самому Богові,
Котрий вже і так знає твої гріхи, але хоче твого визнання і розкаяння в
них. В процесі сповіді не намагайся виправдати себе звичкою,
обставинами або чимось іншим подібним. Той хто себе засуджує, буде
виправданий Богом, а хто себе виправдовує – Ним засудиться. Щоб не
виправдовуватись забудькуватістю нам необхідно сповідуватись якомога
частіше. Господь більше милосердний, ніж правосудний, а тому потрібно
сповідати свої гріхи з надією на Його милосердя. Немає такого гріха,
який був би сильнішим за милосердя Боже, і який би Господь не простив.
Як Отець з радістю прийняв євангельського блудного сина, так і нас Він
з радістю прийме, якщо ми щиро навернемося до Нього. джерело: http://eparhya.at.ua/publ/1-1-0-3
Свята
сповідь – це Таїнство, в якому християнин з щирим жалем сповідається,
тобто визнає свої гріхи перед Богом і через священика одержує прощення
від самого Господа. Покаяння називають другим хрещенням: якщо Хрещення
рятує нас від влади первородного гріха, то покаяння обмиває від скверни
наших власних гріхів, зроблених уже після Хрещення. Однак для того, щоб
покаятися й одержати відпущення гріхів, необхідно побачити свій гріх. А
це не так просто. Заважає цьому самолюбство. Якщо нам важко усвідомити
гріх, то ще важче побачити пристрасть, що вкоренилася в нас. Так, можна
жити, не підозрюючи в собі пристрасті гордині, поки хтось не зачепить
нас. Тоді пристрасть відкриється через гріх: побажання зла кривдникові,
різке образливе слово й навіть помста.
