Суть листа така: третього січня батюшку запросили охрестити онука пані Віри. Благочинний, прибув в дім, почав розпитувати кумів, хто з них де хрестився. Одна з кумів була охрещена в Українській церкві с. Привільного. Священик заявив, що її треба перехрещувати і вона допущена до обряду не буде, поза як вважається нехрещеною. Кума, якій всього чотирнадцять років, розплакалася, бо не могла діждатися, коли їй вперше доведеться стати хресною. Отець Євгеній сказав, що в такому разі хай дитину хрестять з трьома парами кумів. Але пані Віра і вся родина була проти цього, оскільки не парне число кумів не дозволяється. Тоді священик відмовився звершувати обряд хрещення і залишив дім. І вийшло так, що гості, запрошені на хрестини, а дитину немає кому охрестити. Довелося терміново шукати іншого священика. На щастя, нагодився гість, в якого був телефон отця Віталія із Привільного. Цей священик, не зважаючи на те, що у нього був день народження, не відмовив у проханні, приїхав і виконав обряд хрещення. За це родина щиро вдячна отцю Віталію. А до отця Євгенія авторка висловлює претензію, що він не попередив, що таке може бути і тим самим мало не зірвав хрестини.

          Ми звернулися за коментарем до благочинного Дубенського району УПЦ МП протоієрея Євгенія. Ось його пояснення щодо звершення таїнства Хрещення в Православній церкві:

          «В 1992 році в Українській Православній Церкві стався «розкол». Тобто частина священиків, порушуючи канони апостольських правил, самочинно перейшли до так званого Київського Патріархату, тим самим поставили себе та таїнства, які вони звершують, поза законом церкви. Тому діти, котрі хрещені такими священиками, не можуть бути свідками при Таїнстві Хрещення, яке здійснюють священики канонічної церкви. На цій підставі і було відмовлено стати свідком в даній ситуації».

          Ось така-от проста і водночас дуже непроста історія. Важко робити якісь висновки у даній ситуації, оскільки кожне необережне слово може загострити міжконфесійні стосунки двох церков. Тому ми подали позиції сторін такими, як вони є. Зрозуміло одне, поки в Україні не з’явиться єдина Помісна Церква, подібні непорозуміння матимуть місце. Адже дві релігійні громади одного віросповідання не можуть порозумітися. Це негативно позначається не тільки на прихожанах, які потрапляють у подібні перипетії, а й на обох церквах. Адже такі конфліктні моменти охолоджують віру людей. Радує те, що останнім часом між обома церквами почався діалог, і це вселяє надію на порозуміння між двома православними церквами.

Дзеркало Плюс№2 (457) 14 січня 2010 року. м. Дубно