Головна » 2010»Липень»6 » Язичницьке свято Купала – день «узаконеної розпусти»
16:11
Язичницьке свято Купала – день «узаконеної розпусти»
З кожним роком в Україні все ширше відзначається ніч на 7 липня – так
званого Купала. Дуже часто це «свято» називають «Іваном Купалом», але
це неправильно. У Православній Церкві в цей день припадає свято Різдва
Іоана Предтечі. У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може.
Назва «Купала» пов'язана з одним із ритуальних дійств цього свята.
Купало – одне з головних свят стародавніх язичників-слов'ян, хоча
походження у нього швидше за все не слов'янське. Купало – свято Ярила –
божества сонця. Купало був у першому ряді язичницьких богів і вважався
богом земних плодів, третім, чи п'ятим по значущості після Перуна. [1].
Язичницьких культів сонця не перелічити. Обожнювати сонце – це не
просто традиція язичників, це їх непорушнє правило. Сонечко починає йти
на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах
цього дня обов'язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і
люди спалювалися у вигляді приношення сонцю, що обожнювалося, щоб їх
енергією воно «підкормилось» і не «померло».
Дим жертовного
вогню, згідно язичницьким повірям – найкоротший спосіб доставки енергії
жертв на «небо». Саме тому в ніч Купала прийнято палити вогнища це –
залишкове явище стародавніх культів, сенс яких вже не пам'ятають і самі
язичники. З цим і пов'язаний звичай стрибати через вогнище – це те, що
залишилося від жеребкування. Вибрати людську жертву іноді не
наважувався навіть жрець. Тому хлопці і дівчата стрибали через вогнище
до тих пір, поки хто-небудь не падав в нього. Вважалося, що таким чином
«боги» вибрали собі жертву (цікаво, чи знають ті, хто зараз стрибає
через вогнище про те, що вони зображають потенційного покійника?). [2].
Після
принесення жертв починалися оргії. Оскільки з сонцем асоціювалося
плодотворче начало, і воно вважалося джерелом життя і родючості, то і
його культ мав на увазі саме це активне «запліднення» – злягання з
випадковим партнером і було кульмінацією «дивної і таємничої» ночі
Купала. Можна привести один із описів цього свята: «Споконвіків в ніч
напередодні Івана Купала в руських селах слідували звичаю, який
зрівнював шанси всіх жінок і дівчат в законному бажанні мати потомство.
В селах в цей час влаштовувалися веселі зборища з хороводами спеціально
для тих, хто засидівся в дівах. Дівчата, яким не пощастило із
зовнішніми даними і кому не дісталося багатого приданого, щоб
пом'якшити помилку природи і знайти щастя в особистому житті, один раз
в році отримували шанс знайти хоч би радість материнства, якщо вже
радощі взаємного кохання і родинного життя обходили їх стороною.
У
ніч напередодні Івана Купала старі діви мали право зачати від
будь-якого чоловіка в селі, не заслуживши на засудження сусідів і не
навівши вічної ганьби на голову своєї майбутньої дитини. Кожній
дівчині, що втратила надію знайти собі чоловіка, дозволялося відвести з
хороводу чоловіка, який їй пригледівся, в незалежності від того, був
він одружений чи неодружений. І жоден не смів відмовлятися від цього
«почесного обов'язку».
Якщо дівчині в цю ніч таланило, то через
дев'ять місяців все село святкувало народження немовляти, якого всі
вважали своїм обов'язком любити і леліяти. Батька йому замінювало все
село. І навіть якщо хтось з жінок помічав, що дитя аж надто схоже на її
благовірного, це не давало їй законних підстав докорити чоловікові в
зраді: подружня вірність – це, звичайно, добре і правильно, але право
старої діви в ніч на Івана Купала священне». [3]. «В давнину, діти,
зачаті під час купальских свят, вважалися самими сміливими і сильними
воїнами». [4]. Коментарі тут, мабуть, зайві, ось тобі свобода і ніякої
моралі.
А ось як описують обряди цього свята сучасні
неоязичники: «Дівчата і жінки, стоячи збоку, обговорюють майбутніх
суджених, парубки і чоловіки ворожать, чи вибере хтось їх чи ні, повезе
або не повезе. За цим спостерігає жрець – щоб був мир і порядок –
відповідає на питання з одного і з іншого боку. Починається обряд
вибору суджених. Дівчина б'є парубка долонею по плечу і втікає, а той
біжить вслід і доганяє. Зловивши дівчину, парубок підводить її до
малого багаття, через яке вони разом стрибають. Якщо під час стрибка
руки не розійдуться, то це означає, що парубок і дівчина стали
судженими. Якщо ж розходяться, то обидва шукають собі іншу пару для
стрибка (і не тільки для стрибка – А.). На березі суджені обмінюються
вінками, після чого кожен кладе свій вінок на пліт з дерева і соломи,
ставить в середину вінка свічку, що горить, і пускає його по воді.
Після цього суджені (тобто ті, які стали такими до світанку – А.),
узявшись за руки, останній раз перестрибують через купальський вогонь і
біжать до річки. Після цього суджені омиваються голими в річці і йдуть
«м'яти траву», «шукати Купальську квітку»... Такий звичай». [5]. Про
те, що відбувається, по язичницькій інструкції, далі, детально говорити
не будемо. Самі укладачі інструкції, розуміючи «специфічність» своїх
рекомендацій, поспішають додати, що це «не є перелюб, але торжественна
жертва богам», і що «дітей, зачатих в купальську ніч, боги наділяють
чарівною силою». Ось вона, повна правда про «нешкідливе», «народне»
свято. Купала – день узаконеної розпусти. Власне це не нове. У багатьох
язичників в ходу була храмова проституція, оргії у свята і так далі.
Все це теж вважалося «жертвою богам», і не менш «торжественним». Яким
богам? Для православної людини відповідь на це питання достатньо ясна –
демонам.
Протягом всієї історії християнської Русі-України з
язичницькими купальськими обрядами боролося духовенство Православної
Церкви, закликаючи своїх духовних чад не брати участі у цих бісівських
забавах та жертвоприношеннях. Проти купальських обрядів спрямовувалися
правила російського церковного собору 1551 р., відомого під назвою
«Стоглав»: «...о Іоанні дні, в навічеріи сходятся мужи и жены и девицы
на нощное плещевание и на безчинный говоръ, и на бесовские песни, и на
плясаніе, и на скаканія, и на богомерзкія дела; и бываетъ отрокомъ
оскверненіе и девамъ растлениіе, и егда мимо нощь ходитъ, тогда
отходятъ к реце с великимъ кричаніемъ, аки бесніи, и умываются водою; и
егда начнут заутренню звонити, тогда отходятъ в домы свои й падаютъ аки
мертвыя ото великого хлохотанія». У 1723 р. Перемишльський собор у
Березові постановив заборонити танці та розваги біля купальського вогню
як забобонний звичай. [6]. Пам'ятки XVIII ст. рясніють документами про
заборону купальських обрядів. 1719 р. гетьман Скоропадський видав
універсал «о вечерницах, кулачных боях, сборищах под Ивана Купала и
проч.». Універсал надавав право фізично карати (в'язати, бити киями)
усіх, хто наважився б взяти участь у «безчинных гуляньях». Духовним
властям також наказувалося непокірних «безчинников крепко истязовати, а
преслушных и од церкви одлагати». Ось що в цьому універсалі пишеться:
«Молодіе и своевольные люди, збираючись по ночах, купали справуют,
игри, танцы и пиятики, з яких бывають галаси и зачепки до звадок;
послідовательно засъ з того урастаютъ забойства, як-от: грихи блудніе,
растлініе девства, безъзаконное детей прижитие; за яковые безчинія
видим гнів Божій на всіх нас зрится, ибо не одтеперь тилко літніе
неурожаи хлеба, многіе падежи скотов, а що больше и моровые язвы и
другий тяжкіе в людях болезни Малая Россія понесла и прочие поносит
злоключенія. За чимъ, хотячи мы тое в народе нашем злонравное заповіди
божой и христианскому званію противное вывести и ускоромити
безчиніе...». [6].
Бог Істинний – є Бог чистоти і святості. Його
заповіді закликають до подружньої вірності, захищають святиню сім'ї.
Розгнуздана розпуста під личиною «захоплюючого богослужіння» – жертва
сатані. Не вигаданому рукотворному Ярилу, а реальному духу брехні і
погибелі.
Світські організатори купальських святкувань,
звичайно, не припускають для своїх вечірок подібного сценарію і навіть
не говорять про це, але, упроваджуючи це свято в народну свідомість,
вони закладають фундамент до відродження його у всій повноті. Де
гарантія, що через декілька років, звиклі до Купала люди, не дізнаються
про його повний «сценарій» і не почнуть відтворювати його?
Навіть
поверхневе знайомство з Купалом показує, що ні сам предмет поклоніння –
«бог» Ярило, ні моральний зміст свята, нічого хорошого не несуть
людині. Природньо, складно припускати, що хтось серйозно вірить зараз в
«бога» Ярила. Але і звичайну людину, що прийшла на Купала просто
відпочити, це свято не зробить кращою і чистішою. В кращому разі вона
зможе «розслабитися». У гіршому – забруднить розум і серце (якщо їй ще
є що втрачати в цьому плані). [2].
Виникає враження, що хтось
цілеспрямовано прагне виростити з молоді кого завгодно, але не
нормальних людей – хороших чоловіків і дружин, батьків і матерів,
повноцінних і відповідальних членів суспільства. В ці липневі дні від
ЗМІ можна лише почути дуже стислу інформацію, що православні 7 липня
«відзначають» свято Іоана Хрестителя, а далі – суцільний Іван Купало з
розбором ворожильних практик і формою купальских вогнищ,
характеристикою 12 трав для вінків, форми і технології виготовлення
«оберігів» і тексти заговорів. Мета одна: зробити з православного
свята, дня пам'яті і молитви, чергове свято похоті. Тут мимоволі
згадуються слова літописця псковського монастиря Памфілова, який,
описуючи ці «свята» «в градех і в селех» ще в XVI столітті, знаходив
можливим сказати, що «в годину ту сатана красується, яко ж сущии
древнии идолослужителие бісівське свято сією святкують». [7]. Ще
один цікавий знак часу – спроба обязичити християнські свята. На Андрія
і Святках у нас – ворожать, на Тройцю – плетуть вінки, на Петра і Павла
– танцюють і гуляють. Тобто свята, за походженням і сутністю
християнські, позбавляються свого духовного і виховного змісту, стають
приводом або до звичайного відпочинку або, що ще гірше – до окультних
справ (ворожіння), п'янства і розпусти. Брати християнську вивіску і
під нею робити те, що органічно чуже християнству і таким чином
спекулювати на чужому авторитеті – просто не етично.
Якщо комусь
хочеться стати язичниками, стрибати через вогнища, ворожити,
здійснювати ритуальні купання, блудити з першим зустрічним, приносити
під кущами «торжественну жертву богам», – будь ласка, у нас країна
вільна (принаймні в цьому). Але, відроджуючи свято з язичницьким
корінням необхідно поінформувати людей, сказати про нього всю правду,
що б вони могли зробити вільний вибір. [2].
Отож, для
православного християнина, брати участь у таких язичницьких
святкуваннях є неприпустимим. Кожен з нас повинен знати всю правду про
історію цього поганського свята і закликати інших не брати участі у
ньому. Тим більше, що 7 липня ми святкуємо різдво Іоана Предтечі про
якого сказав Спаситель, що немає більшого від народжених жонами ніж
Іоан, тому слід сходити до храму, прославити Хрестителя Господнього та
звернутися до нього з молитвою.
З кожним роком в Україні все ширше відзначається ніч на 7 липня – так
званого Купала. Дуже часто це «свято» називають «Іваном Купалом», але
це неправильно. У Православній Церкві в цей день припадає свято Різдва
Іоана Предтечі. У язичників ні про якого «Івана» і мови бути не може.
Назва «Купала» пов'язана з одним із ритуальних дійств цього свята.
Купало – одне з головних свят стародавніх язичників-слов'ян, хоча
походження у нього швидше за все не слов'янське. Купало – свято Ярила –
божества сонця. Купало був у першому ряді язичницьких богів і вважався
богом земних плодів, третім, чи п'ятим по значущості після Перуна. [1].
Язичницьких культів сонця не перелічити. Обожнювати сонце – це не
просто традиція язичників, це їх непорушнє правило. Сонечко починає йти
на спад – «вмирає», і треба його «підгодувати». У всіх сонячних культах
цього дня обов'язково приносилися жертви. Птахи, тварини, а часом і
люди спалювалися у вигляді приношення сонцю, що обожнювалося, щоб їх
енергією воно «підкормилось» і не «померло».
