У Шотландії один фермер привіз якось до себе
молодого собаку, майже щеня. Собача швидко прижилося на новому місці і почало
бешкетувати у пташнику.
Якось воно накинулося на
маленьке гусеня і перекусило йому крило.
Жалібно запищало гусеня – і
щеня майже відразу ж схаменулось: уважно подивилося на нього і двічі лизнуло
поранене крило.
З тих пір стали помічати,
що собака з особливою увагою і ніжністю ставиться до гусеняти й не дозволяє
іншим пташкам кривдити його. Щеня відчувало свою провину і старалося загладити
її.
Куди б не йшов собака, -
гусеня шкутильгало за ним слідом і взагалі старалося бути біля нього. І собача,
повертаючись до дому з господарем із прогулянки, вмить розшукувало
гусеня-каліку і лягало біля нього.
Через таку незвичайну
дружбу собака і гусеня прозвали «нерозлучками».
