Стадо слонів прямувало
густим тропічним лісом на водопій. Попереду йшов ватажок, а за ним – слонихи з
дитинчатами.
Слоненята йшли в середині
стада, і матері оточували їх з усіх сторін, уважно стежачи за ними.
Тільки одне слоненя,
найжвавіше, відбилося від інших і йшло збоку, поважно ворушило вухами, то скручуючи
хобот, то піднімаючи його над головою і зриваючи листя з дерев.
Раптом воно оступилося і
стало занурюватися в зарослу травою болотисту яму.
Воно жалісно закричало,
закликаючи на допомогу. Слонихи стривожилися, заворушили величезними вухами і
стали озиратися навкруги.
А мати слоненяти різко
повернула назад і швидко підійшла до болота, де безпорадно борсалося її дитя.
Вона вперлася ногами в край ями, простягнула хобот і обмотала ним хобот
слоненяти.
Але слоненя вгрузло в
багні, і слониха не могла витягнути його. Тоді від стада відділилася інша
слониха і також підійшла до ями. Вона простягнула хобот, підхопила слоненя під
шию, і дружніми зусиллями дві слонихи обережно витягли його з ями.
Врятоване слоненя було геть
у болоті, тремтіло і мало жалюгідний вигляд. Але слониха-мати сердито вдарила
його хоботом, підігнала до стада і штовхнула його в середину, до інших
слоненят. Лише після цього стадо слонів рушило далі.
