Милосердне кошеня

          В одному із куточків нашої землі стоїть невеличкий православний жіночий монастир. Навколо шумлять ліси, зеленіють пасовиська або жовтіють пшеничні поля, а в монастирі черниці моляться – зранку, ввечері і вночі. А між молитвою вони працюють і в келіях, і в саду, і на полях. В монастирі є кози, корови, кури і пес, і коти. Звірі живуть тихо і дружно, тільки пес гавкає, бо це є його обов’язок. Одні черниці співають в храмі під час богослужіння, а потім займаються працею в монастирі: шиють, прибирають, печуть просфори, вишивають. А одна із сестер монастиря займається коровами, курми і собакою. Це її робота, по-монастирськи – послух; вона любить своїх тварин, і вони знають це і люблять її.

          Одного разу на монастирському дворі з’явився чужий, облізлий, поранений, хворий котик. Ніхто не знав, звідки він і де жив раніше. Побачивши котика, собака загавкав і замахав хвостом. Коти вигнули спини і відвернулись. Коза тупнула ногою. Корови продовжували жувати свою жуйку. Одна лише сестра, яка доглядала за коровами, взяла його у свою кімнату – келію, напоїла теплим молочком і стала лікувати.

          Котик лежав в теплі на м’якій хусточці, зализуючи свої рани, ледь чутно муркотів, ніби наспівуючи собі пісеньку. Через тиждень-другий він видужав, почав гратись з папірцями на підлозі келії і раптом зник. Сестра-черниця навіть засумувала. Проте пройшло ще два дні і котик повернувся до неї, ведучи за собою двох інших нещасних хворих котиків. Він згадав про інших бідолах і не хотів один тішитись своїм щастям.