Якось влітку поїхав я в ліс
по гриби. Як тільки зійшов із поїзда, відразу намітив собі приблизний шлях,
вирішив пройти по лісі дугою і вийти потім знову до залізниці Грибником я був
досвідченим: з дитинства любив гриби збирати, в лісі легко міг знаходити шлях,
ніколи орієнтиру не втрачав. І саме перед цією поїздкою похвалився я перед
родичкою тим, що і гриби збирати вмію, і в лісі не блуджу. Та при цьому, по
недосвідченості, милість і дар Бога не пом’янув, а всі свої успіхи в
грибній справі приписав собі, за що і був покараний, і чимало страху
натерпівся.
Отож, увійшов я в ліс,
віддалився від залізниці, і поступово мені стали траплятися гриби. Не
поспішаючи, підрізував їх, і поступово складав у кошик. І от переді мною з’явиласяканава, що
поросла дрібноліссям. Перейшовши на протилежний бік канави, побачив хатинку,
складену з невеликих колод, без вікон, з одними дверима. Із цікавості
захотілося увійти в неї і подивитися, що там, але раптом всередині хатинки
тріснуло, ніби хтось наступив на суху гілку, - і мені стало якось не пособі.
Я, взагалі, не був
боягузом, звик ходити по лісі сам, але тут мене щось збентежило і з’явилося бажанняшвидше піти з цього місця. Тому, не озираючись, пішов далі, намагаючись
притримуватися прямої лінії, щоб віддалитися від хатини.
Незабаром я заспокоївся,
став знаходити хороші гриби, про хатинку забув. Але тут по переду знову з’явилася канава, яка заросла дрібноліссям, я перейшов
через неї і опинився знову перед тією хатинкою.
- Що ж це таке? – подумав.
– Як же я міг так закрутитися? – і знову пішов у сторону по прямій, намагаючись
від хатини віддалитися. Мені стало ще більше, ніж першого разу, не по собі, але
відійшовши досить далеко, спокійно зітхнув і знову став уважно шукати гриби.
Через деякий час я знову побачив
смугу молодняку, який ріс по канаві. Пройшовши через неї, опинився на тому ж
місці, що й першого разу, - перед хатинкою.
- Ну це вже занадто, -
подумав я. – Ніколи такого зі мною не було, щоб по одному колу двічі ходити.
Тут уже мені стало не
тільки не по собі, але якийсь незрозумілий страх охопив душу.
- Треба йти звідси, поки
живий-здоровий, - сказав сам собі і рвучко подався геть від хатини.
Знову намагався я йти по
прямій, на цей раз не звертаючи уваги на гриби, бажаючи лише віддалитися від
цього неприємного місця. Нарешті, увійшовши в ліс, я заспокоївся і знову став
збирати гриби. Певною мірою мені щастило – і кошик поступово наповнився. Через
якийсь час я озирнувся і побачив що стою перед смугою молодняку, який ріс по
канаві. Перейшовши через канаву, знову – вже втретє! – опинився на тому ж
місці, перед тією ж неприємною хатинкою.
Тут уже мені стало зовсім
недобре: сильний страх увійшов у душу. Я зрозумів раптом, що не випадково тричі
прокрутився по лісі, що просто так із людиною подібного не буває, і що це –
нечиста сила. Пригадав, що ще в дитинстві чув, як людей іноді «водить і
крутить» у лісі, на болоті.
- Пора з цим покінчити! –
твердо вирішив я, чітко перехрестився з молитвою: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь», потім повернувся
до хатинки спиною і рішуче попрямував у ліс.
На цей раз я пішов від
«зачарованої» хатинки остаточно. Ідучи лісом, я роздумував про те, що сталося,
і розумів, що це – покарання мені за мої хвастощі, за те, що дар Божий приписав
собі. Тому я подякував Господу за життєвий урок, попросив Його простити мої
гріхи і надалі зарікся намагатися не забувати що у всьому ми залежимо від Бога.
І вирішив більше в ліс без
імені Христа, без молитви не ходити, в лісі старатися творити Ісусову молитву
та частіше осіняти себе хресним знаменням. Тому що є Господь, але є також і
ворог Його – лукавий демон; і якщо про Бога забуваємо, то демон тут як тут і
різними способами хоче нам нашкодити. А з Богом, з молитвою, з хресним
знаменням і почуттям смирення в душі нам нічого не страшне – ніякі підступи
ворожі.
Отож, я благополучно
вибрався з лісу і приїхав до дому, маючи майже повний кошик грибів.