З’явився в одній окрузі каторжник Фомка Кистень. Був він
злим і безжалісним. Нікого не шкодував – ні старого, ні малого. Кажуть,
поводились із ним жорстоко, от він злився, ніби мстив усім.
Як тільки його не ловили,
навіть хотіли вбити, немов скаженого собаку. Але нічого не вдавалося: Фомка, як
вовк, відчувши засідку, завжди залишався неушкодженим.
У ніч на Христове
Воскресіння усі пішли в храм на службу. Тільки в одному багатому будинку
залишився хворий хлопчик і сторожа. Коли батьки повернулися, вони побачили що
двері відчинені, а сторожа міцно спить.
- Приходив хтось? –
запитали в сина.
- Дядько приходив.
Великий-великий, із чорною бородою. Я йому яєчко простягнув ,що сам розмалював,
і сказав: «Христос Воскрес!» Він подивився на мене й відповів: «Воістину
Воскрес!» Потім поклав мені щось на постіль і втік.
Глянули батьки – а в
ліжечку кистень лежить. Це така зброя в старовину була. Все зрозуміло:
Фомка-каторжник їх відвідував.
Дуже вони стривожилися,
зібрали людей і почали облаву. А коли вийшли на площу до церкви, побачили:
стоїть навколішки Фомка і невідривно дивиться на хрест. Хотіли його спіймати, а
він, побачивши народ, голосно сказав:
- Христос Воскрес!
І народ йому:
- Воістину Воскрес!
Підійшов священик із хрестом, подивився на
розбійника й промовив:
- Христос Воскрес!
А той радісно:
- Воістину, воістину
Воскрес!
- Чи приймаєш святе хресне
цілування? – запитав священик.
- Недостойний, - смиренно
схилив голову Фомка.
Але священик благословив
його і приклав хрест до губів. Що відбувалося в душі розбійника, ніхто не знає.
Тільки від дотику до святині він здригнувся.
Його зв’язали і відвели в
поліцію. Він не пручався, а на всі запитання відповідав словами хлопчика:
«Христос Воскрес!» -і при цьому немов
щось простягав людям.
Лікарі вирішили, що Фомка
втратив розум, але єпископ строго сказав:
- Це раніше він був
божевільний і знаходився в полоні духів злоби. Нині ж душа його просвітилася.
І взяв його на поруки.
Незабаром прийшла в округу
епідемія, і люди стали сотнями вмирати. Тоді й показав себе Фомка Божою
людиною: не боячись ніякої зарази, доглядав за хворими. Утішаючи нещасних, він
говорив їм одне: «Христос Воскрес!»
Почалися заморозки, і
хвороба відступила. Пригадали лікарі про свого блаженного помічника, та не
знайшли – зник він. А через декілька років люди натрапили в тайзі на печеру. З
неї вийшов самітник і сказав їм про те, що відбувалося в його душі:
