Літає над містом Капризка і
поглядає на всі боки – до кого ж їй вчепитися. А в одній квартирі маленька
Оленка з боку на бік перевертається, ось-ось прокинеться. Капризка чудово знає
цю дівчинку і частенько її навідує. Ось і зараз вона починає над дівчинкою
кружляти, як надокучлива муха. Проженеш таку – а вона знову тут як тут.
Капризка покружляла,
покружляла і, побачивши, що Оленка відкрила оченята і не перехрестилася,
вчепилася до дівчинки. Оленка ще лежала, а вже почала вередувати. Спочатку
тихенько, а потім все голосніше і голосніше. Вбігла злякана мама:
- Що з тобою, донечко? Чи
не захворіла? Чи не ма температури, чи горлечко не болить?
Але Оленка ще більше
розвередувалася. На все у неї одна відповідь «Не хочу. Не буду!»
- Що з тобою, Оленко? –
мама намагалась її одягнути, але дівчинка крутилась і не давалась. У садочок
треба встигнути, мамі час на роботу, а Оленка ніяк не хотілась вмиватися. У
квартирі вже не пхинькання, а крик. – Ну, що тобі треба? Що?!
А Оленка й сама не
розуміла, що ж їй треба. Так вона всю дорогу в садочок голосила. Люди з вікон
виглядали: що це там за поросятко ріжуть. Відчувши загальну увагу, дівчинка ще
дужче криком кричала, аж на асфальт впала:
- Не піду нікуди!
Ледь дотягла її мама до
садочка. А там були діти, що вміли з капризами боротися. Прокинувшись, вони
освячували себе хрестом і молитвою – і всі капризи враз від них розліталися. Як
зайшла до них заплакана Оленка, побачила, що малюки перед сніданком дружно
моляться, то й разом із ними перехрестилася. Капризка вмить кудись відлетіла.
Полетіла вона шукати тих,
хто вранці молитися забув.
