Це було в літку під вечір.
На дорогу звідкілясь виповзла жаба і стала на краю калюжі. Вона підняла свою
потворну голову і стала дивитися на небо, ніби милуючись ним. Сидить жаба тихо,
задумливо, не відчуває своєї потворності, нікого не боїться і сама нікому зла
не бажає.
Побачили жабу хлопчики,
зупинились і почали сміятися.
- Прибити її, чи що? – сказав
раптом один хлопчик.
Другий крикнув:
- Ух, гидотна яка! Бач, як
очі вона витріщила на нас! Зачекай, ми з неї потіху влаштуємо!
Наламали хлопчики гострих
прутів, почали штрикати і колоти жабу. Вцілили вони прутиком в око, у бік і
поранили її. Хлопчики реготали і, чим більше мучили жабу, тим більше
розпалювалися жорстокістю. Вони зненавиділи жабу за те, що вона здавалася їм
потворною. Стрибала жаба від них, намагаючись відповзти, але хлопчики не
відпускали, - шпурляли її назад.
Один усе намагався відсікти
її голову. Він перекинув жабу на спину. Та борсалася і врешті якось-таки
перевернулася і поволоклась далі, але тут звалилася в глибоку колію! Не змогла
скалічена жаба вибратися з колії і поповзла повільно вздовж по мокрій вибоїні.
Тут вона почувалася краще: вода обливала її рану, і тут, у грязюці, їй було
спокійніше, ніж на верху з людьми. Але хлопчаки слідкували за жабою.
- Ванько! Чуєш, Ванько!
Дивись-но! Знову попленталася, бачиш – п’ялить очища на нас…
Почекай, піду знайду камінь що найважчий, я їй подивлюся!..
І хлопчик побіг вибирати
камінь; А решта не зводили з жаби очей, ішли за нею з обох боків колії і
торсали її прутами.
Дорогою їхав чоловік возом.
Воза тягнув старий, розбитий на ноги кінь, напружуючи свої тремтячі задні ноги
і спотикаючись на передні. Їде чоловік, покрикує і батогом хльоскає свого коня
по худих стегнах. Віз важкий, колія глибока, в’язка. Скриплять незмазані
колеса, і з зусиллям просувається вперед замучений кінь.
Побачили хлопчики, що наїде
віз на жабу, - не стали її добивати, почали чекати, коли її колесом придавить.
Під’їхав віз зовсім
близько, побачив кінь жабу в колії і зупинився, витягнув шию, почав обнюхувати.
Чоловік шмагнув коня. Підняв кінь голову, подався в сторону і, щосили
напружуючись, почав вивертати важкі, обліплені багнюкою колеса з глибокої
колії. Ниють у коня кістляві плечі, стерті підкови ковзають по мокрій глині, не
вистачає сили вивернути тяжкого воза.
- Куди? – крикнув чоловік і
вдарив коня батогом по морді, щоб завернути назад.
Але кінь напружився з останніх
сил і, впираючись старезними ногами, якимось чином вивернув колеса з колії і об’їхав те місце, де сиділа жаба.
- Пожалів… - протягнув тихенько
один хлопчик.
З колії, здавалося, прямо в
очі хлопцям дивилася поранена жаба.
