Дотик

          Малюк сидів на підлозі, грався і раптом запитав:

          - Бабусю, а ти мене любиш?

          - Люблю, - відповідає бабуся, не відриваючись від в’язання.

          Малюк встав, походив, про щось подумав, і знову:

          - А ти мене справді любиш?

          Бабуся відклала в’язання:

          - Ну що ти, серденько, звичайно, люблю.

          - А ти мене дуже любиш?

          Замість відповіді бабуся обняла і поцілувала хлопчика.

          Малюк усміхнувся і спокійно пішов гратися.

          Наша душа, як дитина: їй буває одиноко, але варто підійти до ікони, перехреститися, поцілувати її – і на душі стає тепло.