У дитячому будинку батюшка
охрестив відразу цілу групу. Виховательку, яка дітям стала хрещеною, вони
почали називати мамою. Група була дружною.Звичайно, і в них усяке траплялося: могли і посваритися,
і побитися. А потім схаменуться і один одному руки протягнуть:
- Прости мене.
- І ти прости.
Одного разу з’явився серед них новенький і приніс із собою якийсь
інший, недобрий дух. Пропав у одного хлопчика плейєр. Хто взяв? Без доказів
гріх когось у крадіжці звинувачувати. Пропав та й пропав.
А тут саме надійшов час
дитячої сповіді, до якої всі давно готувалися. І раптом цей новенький на
сповіді признався батюшці:
- Я взяв! – А потім дітям:
- Це я, я взяв! Простіть…
Усі завмерли.
Хлопчик, у якого плейєр
пропав, сказав:
- Нехай він буде твоїм.
Хвилина була дивовижна. А
одна дівчинка цьому хлопчикові свій плейєр віддала.
Не будемо називати їхні
імена. Для чого? Їх знає Бог. І того, хто прошення просив, і тих, хто один
одному плейєр передаровував.
Для чого їм плейєр, якщо
вони почули голос, Самого Спасителя, Котрий навчив їх бути чесними і добрими?