Ця історія прийшла з тих
далеких часів, коли в Україні процвітало чумацтво. Чумацькі торговельні шляхи
пролягали і всередині України, і далеко за її межами. Чумаки перевозили сіль,
хліб, різноманітне товарне начиння тощо. Цей промисел вважався хоч і дуже
прибутковим, але й надто небезпечним. Сучасні чумаки переганяють вантажі на
комфортабельному транспорті, але і за них, як у давнину, не менше хвилюються
їхні домашні.
Тужить-горює дружина
чумака: ось і літо вже минає, а все немає з Дону чоловіка: чи, бува, не
трапилося біди якої з ним? Господи, помилуй...
- Помоліться, дітки, Богу,
щоб здоровим повернувся до дому ваш батько.
Синочки стали на коліна і
почали гаряче творити молитву, щоб Господь повернув батька благополучно до
дому, разом із сивими волами.
Степ навкруги… Ніч
непроглядна, осіння. Чумак не спить, їде, поспішає до дому, сивих волів
поганяє; хоче швидше після довгої розлуки побачити свою дружину,
пригорнути-приголубити малих діточок, порадувати сіх гостинцями… Гониться за
чумаком мужиків степових ватага, шайка розбійників. Оточили чумака вершники з
рушницями та шаблями.
- Виймай усе, - кричать
розбійники. – Коли хочеш живим залишитися, - і волів віддавай!
Упав у ноги розбійникам
наляканий чумак:
- Беріть усе, люди добрі,
але не губіть мене, не робіть сиротами-бідолахами малих діток.
- Стій! Не чіпати нічого в
чумака! Це не наша здобич! – здалека закричав своїм товаришам отаман, квапливо
під’їжджаючи.
- Іди, чумаче, своєю
дорогою до дому, ніхто тебе не зачепить. І молись Богу за мене, як за тебе
впросили Господа твої малі дітки…
- Чому ж змилувався наді
мною отаман?! – дивувався чумак.
А було ось що. Перед тим,
як напали розбійники на чумака, отаман міцно спав у степу під стогом сіна і
бачив сон. Снилася йому хата чумакова: у передньому кутку перед іконою стояли
дітки його на колінах і молилися за батька… А над дітьми розпростер свої світлі
крила Божий Ангел, і грізним був погляд очей Небожителя, спрямований на
отамана.
