Навіть уві сні

          Почала Оксанка неспокійно спати: то заговорить уві сні, то заплаче. Прокинеться мама, перехрестить доньку – вона й заспокоїться. Але наступної ночі все повторювалося.

          Хоча донечка була ще маленька, батьки часто їй про Бога розповідали. Дівчинка, завмираючи, слухала. Ось тато і навчив її:

          - Якщо тобі щось страшне присниться, ти уві сні Бога поклич.

          В ранці Оксанка радісно сказала:

          - До мене в ночі Баба-яга прийшла, а я Бога покликала. Вона злякалась і втекла.

          Як це так? Хіба можливо це ? Дівчинка ж спала.

          Спати-то вона спала, але душа її молилася.

 

***

          Одну жінку перед операцією лікар запитав:

          - А що ти нам скажеш, коли ми тобі дамо снодійне? Одні в нас сваряться, інші – кричать… А ти що говорити будеш? Жінка знизала плечима. Саме запитання видалося їй дивним: хіба може вона знати, як буде себе вести, коли присплять її свідомість?

          Після операції лікар здивовано запитав:

          - Пам’ятаєш, що говорила?

          - Ні…   

          - Ти, голубко, читала покаянний канон.

          Лікар, людина віруюча, часто сам ці слова говорив:

          - Помилуй мене, Боже, помилуй мене.

          А канон він читав на передодні Святого Причастя по молитвослову. Дуже вже він великий, важко його запам’ятати. А хвору ще й приспали. Як же творилася молитва?

          Знову-таки – душею! Коли йшли секунди між життям і смертю, її душа просила:

          - Помилуй мене, Боже, помилуй мене.