Твоє пташеня

Випало з гнізда пташеня – зовсім маленьке, безпорадне, навіть крильця ще не виросли. Нічого не вміє, тільки пищить і дзьобик розкриває – їсти просить.

          Взяли його хлоп’ята і принесли в дім. Спорудили йому гніздечко з трави і гілочок. Володя годував малюка, а Іринка напувала і виносила на сонце.

          Незабаром пташеня зміцніло, і замість пуху у нього стало пір’ячко наростати. Хлоп’ята знайшли на горищі стару клітку для птахів і посадили в неї свого улюбленця, - занадто вже виразно став на нього кіт поглядати. Цілими днями біля дверей чергував, моменту слушного чекав, і скільки його діти не гнали – очей із пташеняти не зводив.

          Літо промайнуло непомітно. Пташеня на очах у дітей виросло і почало по клітці літати. А незабаром йому в ній тісно стало. Коли клітку на вулицю виносили, він бився об стінки і просився на волю. Ось і вирішили хлоп’ята свого вихованця випустити. Звичайно,жаль їм було з ним розлучатися, але позбавляти свободи того, хто створений для польоту, вони не могли.

          Одного сонячного ранку попрощалися діти зі своїм улюбленцем, винесли клітку у двір і розчинили дверцята… Пташеня вистрибнуло на траву і озирнулося на своїх друзів.

          У цей момент з’явився кіт. Причаївшись у кущах, він приготувався до стрибка, кинувся, але… Пташеня злетіло високо-високо…

          Святий Іоан Кронштадтський порівнював нашу душу з птахом. За кожною душею ворог полює, піймати хоче. Адже спочатку душа людська, зовсім як пташеня без пір’я, безпорадна, літати не вміє. Як же нам зберегти її, як виростити, щоб не розбилася вона об камені гострі, не попала в сіті ловця?

          Господь створив рятівну огорожу, за якою росте і міцніє наша душа, - дім Божий, Церкву святу. У ній душа вчиться злітати високо-високо, до самого неба. І пізнає вона там таку світлу радість, що їй ніякі земні сіті не страшні.