Якщо повіримо

           Домовилися дітлахи пограти в «жмурки». Одному зв’язали очі рушником. Переконалися, що підглянути не зможе, закрутили його і розбіглися хто куди. Стали кликати, плескати в долоньки, щоб він на звук їх спіймав. Хлопчик із зав’язаними очима намагався їх схопити, кидався на кожний шерех. А діти раптом притихли – і ні звуку, ніби нікого не має. Хлопчик же був упевнений, що вони поруч. Не бачить, але вірить, що вони тут.

          Віра і є впевненість у невидимому, як у видимому.

          Мама вклала немовля спати, заспівала йому колискову, перехрестила, поцілувала і вийшла в сусідню кімнату. Малюк не бачить її, проте вірить, що мама поруч. Варто її покликати – і вона прийде.

          Так і Бога, і Заступницю нашу Богородицю ми не бачимо, але Вони поруч. Лише тільки покличемо – будуть з нами, хоча ми Їх і не побачимо.

          Прийдуть до тих, хто вірить у Них. І прийдуть, і допоможуть, і захистять.

          Якщо повіримо.