У далекі часи,задовго до
Христа, царював в одній країні цар Крез. Він мав багато золота, срібла і
дорогоцінностей, багато війська і рабів. Крез вважав, що немає у світі
щасливішої від нього людини.
Якось у ту землю приїхав
грецький учитель Солон, що мав славу людини мудрої і справедливої. Крез
покликав учителя до себе.
Сидячи на троні і вказуючи
на своє розкішне вбрання, він запитав солона:
- Чи бачив ти що-небудь
прекрасніше?
- Звичайно, бачив, -
відповів Солон, - павичів, півнів, фазанів, які виграють такими різноманітними
та яскравими барвами, що ніяке мистецтво не може зрівнятися з ними.
Промовчав Крез і подумав: «
Очевидно, треба показати йому значно більше, щоб його здивувати ». Довго
показував Крез Солону свої багатства і вихвалявся, скількох ворогів побив,
скільки земель завоював, а потім запитав:
- Ось ти, Солоне, довго на
світі прожив, багато різних земель обійшов; скажи мені,кого ти вважаєш
найщасливішою людиною?
- Найщасливішою я вважаю
одну людину в Афінах, - відповів Солон.
Здивувався цар: він думав,
що мудрець неодмінно його назве найщасливішою людиною, а солон говорить про
якусь звичайну людину.
- За що ти його так шануєш?
– запитав Крез.
- За те, - відповів Солон,
- що цей чоловік усе життя трудився, задовольнявся малим, хороших дітей
виростив, своєму місту чесно послужив і хорошу пам'ять по собі залишив.
Вислухав це Крез і сказав:
- Невже ти моє щастя
вважаєш мізерним, а мене, царя, навіть не хочеш порівняти з тим простим
чоловіком?
- Бідний часто буває щасливішим
від багатого. Ніяка людина до смертного часу свого не повинна вважати себе
щасливою, - відповів Солон.
Не сподобались Крезу слова
мудреця, і він відпустив Солона, не повіривши йому.
Через деякий час дізнався
Крез, що на нього йде війною цар Кір. Вийшов Крез назустріч Кіру з великим
військом, але вороги були сильнішими й, розбивши його військо, увійшли в
столицю, де почали грабувати багатства Креза, вбивати жителів, палити і
спустошувати місто. Один воїн схопив самого креза, хотів уже його заколоти, та
син царя кинувся захищати батька і закричав:
- Не чіпайте його, це цар
Крез.
Воїни зв’язали Креза і
повели до свого царя. Кір, що святкував перемогу, не став і говорити з Крезом,
а наказав його стратити.
На міській площі воїни
склали велике вогнище, поставили на нього царя креза, прив’язаши до стовпа, і запалили вогонь.
Поглянув Крез на своє місто
і на свій палац, пригадав слова грецького вчителя і заплакав. Тільки й
спромігся промовити:
- Ох, Солоне, Солоне!
Навколо вогнища стояли
воїни, прийшов і Кір подивитися на страту. Почув він слова Креза, але не
зрозумів їх, тому наказав звести Креза з вогнища і розпитати, про кого той
говорить.
Крез відповів Кіру:
- Я пригадав ім’я одного мудрого чоловіка. Велику він мені правду сказав,
дорожча ця правда за всі багатства, за всю нашу царську славу.
І переказав Крез Кіру свою
розмову з Солоном.
Ця розповідь зворушила
серце царя Кіра. Подумав він, що й сам є просто людина, а через те не знає, що
його чекає в майбутньому. Помилував Кір Креза і подружився з ним.
