Жив цар, що часто
розмірковував про вічність, але ніяк не міг зрозуміти, що таке вічне життя.
Якось йому доповіли, що один хлопчик-пастух може давати на диво розумні
відповіді на всі мудровані питання.
Цар покликав хлопчика і
запитав:
- Скажи мені, дитя моє, як
довго продовжується одна мить у вічності?
Хлопчик подумав і відповів:
- В одній країні, Ваша
Величносте, є гора з чистого адаманту, що має сім верст у ширину, сім верств у
довжину і сім верств у висоту. До цієї гори один раз у сто років прилітає
маленька пташка і точить об неї свій крихітний дзьоб. Коли пташка стеше своїм
дзьобом усю цю гору, тоді і пройде одна мить у вічності.
Адамант, як відомо, - це дорогоцінний
камінь, найтвердіший із каменів; і та гора неосяжна. Уяви, яким довгим повинен
бути час, необхідний для того, щоб слабка пташка стесала своїм маленьким
дзьобом велетенську гору? При цьому пташка точить свій дзьоб об гору лише один
раз у сто років. Ясно, що ця здоровенна гора, на думку хлопчика, ніколи не
могла бути сточена, а якби таке й сталося через мільйони років, то і цей час
дорівнював би тільки одній миті вічності.
Якщо важко уявити собі одну
мить вічності, то ще складніше осягнути саму вічність.
