Непосильне запитання

          Задовго до Різдва Христового в Сицилії був правитель по імені Гієрон. Він мав при своєму дворі мудреців, серед яких особливо вирізнявся Симонід. 

          Одного разу Гієрон сказав йому:

          - Симоніде! Прояви свою мудрість, поясни мені, що таке Бог?

          - Важке запитання ти пропонуєш мені, володарю, - відповів мудрець. – Дозволь мені день-другий подумати.

          - Добре, - погодився Гієрон.

          Минуло два дні. Прийшов до царя Симонід і замість відповіді просить подумати ще чотири дні…

          Пройшло чотири дні, а Симонід запросив нової відстрочки.

          - Дозволь, владико, ще вісім днів терміну.

          Гієрон насупився.

          - Ти жартуєш, Симоніде. Мабуть, незабаром ти станеш просити шістнадцять днів на роздум, а потім і тридцять два. Коли ж ти нарешті даси мені остаточну відповідь?

          - Ти відгадав, владико, - спокійно сказав Симонід. – Пройшло б  вісім днів, я став би просити шістнадцять, потім тридцять два, а там шістдесят чотири і так далі, усе подвоюючи термін – без кінця. Що ж стосується відповіді, то мені здається, я вже дав тобі її.  

          - Як дав? – здивувався Гієрон. – Ти нічого ще мені не сказав про Бога, а усе просив продовжити час на роздуми.

          - Ось це і є моя відповідь, - сказав мудрець. – Твоє питання, володарю, не під силу нікому. Чим більше над ним розмірковуєш, тим менше розумієш. Це – усе одно що гора. Здалеку дивишся – і та здається громадою, а чим ближче підходиш, тим вона все більше височіє і росте, і ти перед нею відчуваєш себе таким маленьким, жалюгідним, нікчемним. І якщо гору не охопити і не прикрити руко, як же ти хочеш, володарю, розумом охопити Того, Хто створив і гору, і людину?!  

          Зрозумів Гієрон слова Симоніда, благоговійно підняв очі до неба і прошепотів:

          - Так . Таємницю Бога до кінця пізнати людським розумом не можливо! 

* * *

          На африканському березі моря в місті Іппоні блаженний Августин писав книгу « Про Святу Трійцю ». Стомлений над звичайною напругою розуму, яким намагався проникнути в найглибшу з таємниць, великий письменник вийшов на морський берег для відпочинку. Насолоджуючись вечірнім повітрям, Августин, однак, не переставав думати про предмет своїх досліджень.

          Раптом він помітив хлопчика на березі, що невеликою срібною ложкою черпав воду з моря і виливав у заглиблення.

          - Що ти робиш? – запитав його блаженний Августин.

          - Хочу вичерпати море і вмістити його в ямку.

          - Але це не можливо! – сказав Августин.

          - Зрозуміло, що не можливо. Але я скоріше вичерпаю моєю ложкою це море і вмішу його в ямку, ніж ти своїм розумом проникнеш у невідому таємницю Святої Тройці і помістиш її у свою книгу.

          Сказавши це, хлопчик зник. Святий Августин зрозумів, що це був Ангел Божий. Зрозумів також і те, що наш людський розум занадто слабкий, щоб пізнати Божественну природу до кінця. Розумом ми не можемо осягнути всі таємниці Божі. Зате можемо пізнавати їх вірою – через серце.