Брат і сестра

          Сергійко і Ганнуся були в дома самі, і брат сказав сестрі:

          - Йдемо, пошукаємо чогось смачного, якщо знайдемо, той поласуємо.

          - Скоро прийде мама, - заперечувала дівчинка, - і ми будемо всі разом обідати. Мама наказувала не перебивати апетит солодощами. Хіба, - хитро посміхнувшись, додала Ганнуся, - якби ти мене завів у таке місце, де нас ніхто не побачить, то я, можливо, також поїла б чогось смачненького.

          - Ходімо в комору: там знайдемо щось і ніхто нас не побачить.

          - Ні, Сергію, там може  побачити нас сусід, бо він рубає у дворі дрова.

          - Ну, то йдемо в кухню, - вмовляв Сергійко сестру, - там стоїть цілий горщик меду. Намажемо собі по великій скибці хліба. 

          - У кухні нас побачить сусідка: вона, напевно, сидить біля вікна і пряде.

          - Ой, яка ж ти боягузка, - сказав маленький ласун, - якщо так, то йдемо в погріб їсти яблука; Там уже ніхто нас не побачить.

          - Ой, любий Сергійку, - посміхнулася Ганнуся, - невже ти думаєш, що в погребі нас ніхто не побачить? Хіба ти забув про Того, Хто бачить крізь стіни і від Кого й у темноті не можна заховатися? 

          Сергійко перелякався.

          - Правда твоя. сестро, - сказав він, - Бог бачить нас скрізь.

          - Тому і на одинці, - продовжувала Ганнуся, - і в темноті ми не повинні робити нічого такого, чого б не посміли зробити при інших.

          Брат із сестрою стали біля вікна і почали виглядати маму.