Якось король, який дуже
любив людей, зайшов у сільську школу довідатися, чим діти займалися до його
приходу і, дізнавшись, що читанням, звелів одному з хлопчиків продовжувати
заняття.
Учень став жваво читати про
те, що все, що існує в природі, поділяється на три царства: тваринне, рослинне
і мінеральне, причому людина відноситься до тваринного царства.
- Добре, - сказав король,
коли дитина закінчила, - але чи всі зрозуміли прочитане?
- Усі, - хором відповіли
діти.
- Чудово! У такому випадку
я вас зараз перевірю. – І король,вказавши на великий коштовний камінь, який
прикрашав його перстень, запитав: - До якого царства віднести його?
- До мінерального, -
дружньо відповів клас.
- Чудово. А горобця?
- До тваринного царства.
- Ну, а до якого царства
належу я?
- Також до… - почали було
діти, але раптом зам’ялися і похнюпились.
- Ну, і що ж вас
збентежило? – посміхнувся король. – Кажіть же кажіть, - я не розсерджуся.
Але клас продовжував
мовчати. Пройшло кілька секунд, перш ніж на передній лаві хлопчик років десяти
сміливо підняв руку.
- Ага, молодець. Скажи ж
мені, хоробра дитино, до якого царства ти відносиш мене?
- До царства Божого, -
несподівано для всіх відповіла дитина
- Ти хороше дитя і разом із
тим справжній мудрець, - сказав король і ласкаво погладив хлопчика по голові. –
Дай Бог, щоб ти все життя пам’ятав, що у людини безсмертна душа, і що створена
вона для пізнання Бога і прославлення Його імені. У повсякденному житті дехто,
на жаль, про це забуває, і замість того, щоб ретельно оберігати своє серце від
усього поганого, вдається до грубих пристрастей і розпусти, опускається до
рівня тварин і тим самим спотворює свою душу, створену за подобою творця.
