Одного разу майбутній цар
Соломон, будучи ще юнаком, сидів, глибоко задумавшись, під пальмами в саду
свого батька. До нього підійшов Нафан, його вчитель, і спитав:
- Про що ти так задумався?
Юнак підняв голову і
відповів:
- Мені хотілося б побачити
чудо, Нафане!
Учитель Нафан посміхнувся і
сказав:
- Коли я був таким як ти, я
бажав того ж.
- І що ж, здійснилося твоє
бажання? – поспішно запитав юнак.
- Одного разу я побачив, як
гранатова кісточка впала в ямку,земля одразу ж дала тріщину – і з маленького
зерняти з’явилося два листочки. Але не
встиг я розглянути їх, як вони склалися і утворили круглий стовбур, який на
моїх очах ставав усе товстішим і вищим. Поки я дивився, на стовбурі з’явилися гілки. Вони покрилися зеленим листям, так що я
опинився в прохолодній тіні і відчув приємний аромат. Дерево зацвіло. Я підняв
голову і побачив, що між листям уже з’явилися плоди.
Тут Нафан замовк. Соломон
же поспішно спитав:
- Я теж хотів би побачити
таке чудо!
Нафан сказав:
- Ти можеш побачити все те,
що я тобі розказав, у саду твого батька. Чи не те саме відбувається навесні з кожним
деревом?
- Так, - погодився Соломон,
- але це здійснюється якось само по собі
і протягом досить довгого часу.
Учитель Нафан відповів
йому:
- Хіба тому, що воно
здійснюється непомітно, воно втрачає свою принаду? Я думаю, що від цього воно
стає ще більш божественне. Придивися до природи – і ти швидше пізнаєш Творця.
