Меню сайту

Категорії розділу
Статті [31]


незалежна православна студія




Погода в Україні



Головна » Статті » Статті

Патріарх Філарет: «Церкву не здолати»

«Обозреватель» став чи не єдиним Інтернет-виданням, якому Предстоятель Української православної церкви Патріарх Філарет дав подібне детальне і ґрунтовне інтерв’ю. За сприяння в організації розмови «Обоз» дякує єпископу Євстратію (Зорі) і все ще чекає, що до діалогу долучаться і представники Української православної церкви Московського патріархату. Про конфлікт між двома «відгалуженнями» одного православного «дерева» «Обозреватель» писав зовсім нещодавно. Пристрасті з цього приводу аж ніяк не вщухли – навпаки, вони дедалі більше розгораються. З цього, власне, ми й починаємо.

Ваша Святосте, Як Ви ставитесь до вкрай брутальних заяв УПЦ МП про те, що на Вас чекає пекло? Чи створює це для Вас дискомфорт – бодай від усвідомлення того, що із людьми, від яких походять такі слова, неможливий жодний діалог?

Наскільки мені відомо, УПЦ МП як конфесія таких заяв не робила – робили окремі особи, які належать до неї. З такими особами справді діалог неможливий – бо вони не хочуть чути нікого, окрім самих себе. Але таких є меншість, тому я впевнений, що рано чи пізно діалог, підготовку до якого було розпочато у жовтні 2009 року, продовжиться.

Мені шкода тих людей, які вважають себе православними християнами, але привласнюють владу останнього суду, яка належить лише Богові, бо тільки Він судить про те, хто увійде до раю, а хто – до пекла. Зі Священного Писання, з соборного послання апостола Іуди відомо, що коли Архистратиг Михаїл сперечався з дияволом про тіло пророка Мойсея, то навіть на диявола Архангел Божий не висловив осуду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь». А ці беруться судити… Шкода їх, бо вони засліплені ненавистю.

Писання свідчить, що Бог бажає, аби всі люди спаслися, а диявол бажає для всіх погибелі. З цього, думаю, кожен сам може зрозуміти, якого духу людина – чи бажає вона іншим добра, чи зла; чи молиться за навернення і спасіння грішників, чи лякає пеклом всіх, хто їй не угодний.

Водночас секретар митрополита Володимира архієпископ Олександр (Драбинко) заявив про те, що «Київський патріархат зникне тільки разом з Філаретом». Очевидно, в цих словах є висока оцінка масштабу Вашої особистості, проте чи вбачаєте Ви у них нові загрози (нові атаки на Вашу церкву)? Чи можна сказати, що УПЦ МП чекає Вашої смерті та сподівається на те, що після неї Церкву буде простіше розвалити?

Хочу навести такий приклад. Хто був цар і пророк Давид до того, як став царем? Був простою людиною, нікому не знаний. А дізналися про нього тоді, коли він каменем вбив ворожого воїна велетенського зросту – Голіафа, чим визначив підсумок бою ізраїльтян з ворогами. Невже він своєю власною спритністю досяг цієї перемоги? Ні, він переміг тому, що йому допоміг Господь, який пізніше поставив його і царем.

Сам Бог поставив його царем – але хіба царювання його було безбідним і спокійним? Ні, дійшло до того, що він мусив тікати від свого власного сина, який збунтувався проти нього і захопив владу. І коли він тікав, навздогін йому багато хто кричав образи. Але Бог допоміг Давиду повернутися до царювання і посоромив усіх його ворогів. Ці вороги були сильніші від нього, але на боці Давида була сила Божа, і цією силою, а не власною, він здобув перемогу.

Київський Патріархат із зовнішньої точки зору слабкіший за Московський. На боці Московського і державна влада, і гроші, і підтримка з Росії, і багато ще чого. Але подивіться: з 1992 року Москва очікує, що Київський Патріархат зникне. Там думають: «Як же йому не зникнути, якщо проти нього задіяні такі сили?» А ми не зникаємо! І не тільки не зникаємо – Київський Патріархат зростає і міцніє. Навіть у нинішніх випробуваннях відбувається зміцнення Київського Патріархату, бо навколо нас гуртуються інтелігенція, патріотичні сили, людям розкриваються очі і вони краще розуміють, яка Церква українська, а яка – не українська.

У всьому цьому я бачу руку Божу. Без Божої допомоги в тих умовах, в яких зростала наша Церква, ми не досягли би нічого. І я би не досяг нічого – бо я людина, і як людина обмежений у своїх можливостях. Але з Божою допомогою ми можемо все – як про це каже апостол Павло: «Все можу через Ісуса, який зміцнює мене!»

Тому нехай наші супротивники не чекають – Київський Патріархат є зараз і буде існувати в майбутньому, коли я відійду в інший світ. Бо не я глава Церкви – її Глава Господь Ісус Христос. І як Він покликав мене для того, щоби бути Предстоятелем Київського Патріархату, і дав мені сили розбудовувати помісну Українську Церкву, так у свій час покличе іншого. А сподівання супротивників, що вони зможуть в майбутньому побороти Київський Патріархат, не справдяться – так само, як вони не справдилися і дотепер.

Чи може бути таке, що Московська церква за повної підтримки чинної влади, дійсно крок за кроком знищуватиме УПЦ КП? Вдаючись де до шантажу, де до підкупу… Для порівняння: вже зараз говорять про те, що до 2060 року українська мова може зникнути (якщо теперішня мовна політика продовжуватиметься й надалі). Чи може така сама доля спіткати Київський патріархат?

Влада не може знищити і не знищить Київський Патріархат з кількох причин.

По-перше, Київський Патріархат є помісною Церквою, а Церкву не може здолати ніяка зовнішня сила. Скільки разів у минулому намагалися різні гонителі, від римських імператорів до більшовиків, знищити Церкву. І де вони? Всі померли, а Церква жива. Тому влада, яка береться боротися проти Церкви, приречена на поразку.

По-друге, для того, щоби пробувати знищити Київський Патріархат, владі доведеться відкрито порушувати закони. Бо закони України оберігають свободу совісті, надають право вільно сповідувати свою віру. Не всі закони і не всюди виконуються – це так. Але порушувати закони в такій мірі, в якій доведеться це робити, якщо взятися нищити Церкву з тисячами парафій і мільйонами віруючих – на це, я впевнений, влада піти не зможе і не схоче.

Бо це викличе не тільки масові протести, сильне обурення в суспільстві, але і гостру критику з-за кордону. Україна підписала багато міжнародних документів, які серед іншого закріпляють і право на свободу віросповідання. Порушення цих зобов’язань не може залишитися не поміченим. А Україні і зараз, і в ближчому майбутньому буде потрібна допомога Європи та інших демократичних країн, які не зможуть давати цю допомогу, якщо в державі будуть відкрито порушувати основні права людини.

По-третє, Київський Патріархат є внутрішньо міцним. З літа минулого року намагалися відірвати від нас священиків, парафії – але великого успіху не досягли. Дотепер змогли відірвати лише двох священиків – при тому, що працювали досить активно. Я думаю, що все це проаналізують і зможуть зробити висновок, що зсередини розвалити Київський Патріархат неможливо, так само, як і зруйнувати його тиском ззовні.

Я вірю в те, що рано чи пізно представники влади дослухаються до думки суспільства, до наших закликів, зрештою – до здорового глузду, і розпочнуть діалог та співпрацю з усіма конфесіями, а не тільки з Московським Патріархатом.

Наскільки серйозною є небезпека для української церкви в очах міжнародної спільноти? Чи отримує відомості про те, що відбувається в Україні, Вселенський патріарх Варфоломій?

Міжнародна спільнота уважно стежить за подіями в Україні, в тому числі й у релігійній сфері. Коли я восени минулого року був з візитом у США, то там під час зустрічей з урядовими і громадськими діячами Америки завжди звучали питання про релігійну свободу. І тут, в Україні, представники іноземних посольств теж уважно стежать за станом релігійної свободи, вивчають існуючі проблеми.

Що стосується патріарха Варфоломія, то я впевнений, що він непогано знає ситуацію в Україні. Але допомогти у її розв’язанні за нинішніх умов він не може. Бо якщо він втрутиться в українські справи – це означатиме конфлікт з Москвою. А цього конфлікту зараз він хоче уникнути.

Слід відзначити, що Константинопольський Патріархат у Туреччині знаходиться в обставинах значно складніших, ніж Церква в Україні. Він сильно обмежений місцевими законами. А тому він сам потребує підтримки міжнародної спільноти. Наприклад, вже 40 років триває його боротьба за відкриття богословської школи, яку влада закрила. І лише нещодавно пообіцяли, що це питання буде вирішене. Наше становище в Україні, в порівнянні з його становищем у Туреччині, значно краще.

Ви бачите бодай якусь можливість поліпшити стан справ, за умов, що нинішня влада вперто не йде на контакт з Вами, а також з представниками інших конфесій?

Я переконаний, що ситуація буде змінюватися на краще. Ми бачимо певні речі, які дають підставу сподіватися, що влада змінить ставлення до діалогу з конфесіями. Але якщо цього і не відбудеться у найближчі місяці – Київський Патріархат все одно буде розвиватися. Бо влада і політика за своєю природою речі тимчасові, а Церква – вічна.

За час свого служіння Церкві я пережив шістьох генсеків і зараз живу за четвертого президента. У травні виповнюється 45 років мого перебування на Київській кафедрі. Досвід цих років навчив мене бути терпеливим…

Чи підтримуєте Ви контакт з екс-главою УГКЦ кардиналом Любомиром Гузаром? Чи скаржиться він на утиски його церкви зі сторони УПЦ МП (загальновідомо, що московські «батюшки» зустріли вкрай негативно початок будівництва греко-католицького храму на лівому березі в Києві. Це будівництво супроводжували також політичні акції, підігрівані невдоволенням зі сторони МП).

Ми підтримуємо контакти з Українською греко-католицькою церквою і з кардиналом Гузаром. На питання релігійної свободи у нас однаковий погляд. Там теж, як і в Київському Патріархаті, занепокоєні відсутністю нормального діалогу держави з конфесіями. Так що в цьому питанні ми однодумці та займаємо спільну позицію.

Яку оцінку дали б Ви патріарху Кирилу? Наскільки він самостійна фігура? Наскільки залежить від політичної волі Кремля? Чи змінилась його політика за останні два роки? Що, на Вашу думку, залишається за лаштунками офіційних візитів Кирила до вищого керівництва України?

Один з російських дослідників дав патріарху Кирилу таку оцінку: по-перше, він політик, потім керівник, а потім вже пастир. Ця оцінка є вірною, і два роки його перебування на Московському патріаршому престолі це підтверджують.

Він є вольовою людиною, цілеспрямованою. Але у Росії за останні століття ніколи не було церковних керівників, незалежних від влади. Хіба що може патріарх Тихон. А інші або покорялися владі, або влада непокірних усувала. Тому і патріарх Кирил багато в чому діє самостійно, але в межах того, що дозволяє влада. Думаю, що для нього ставлення, наприклад, дружини президента Росії Медвєдєва Світлани значить більше, ніж думка багатьох в середині самої Церкви. Не так давно патріарх Кирил сам визнав, що у стосунках з державою у РПЦ зараз проблем немає, але у суспільстві є значне нерозуміння позиції Церкви. Тобто через  близькість до влади патріарх Кирил і очолювана ним Церква втрачає довіру народу...

За останні два роки він вибудував структуру керівництва Московським патріархатом так, як вважає за потрібне, тобто з жорстким підпорядкуванням знизу до гори. У своїй публічній діяльності він висунув на перший план проповідь «русского міра» – ідеологічної концепції, за якою стоїть бажання влади відновити Російську імперію. Але все це викликає у багатьох несприйняття – і в Україні, і в самій Росії. Все більше людей в Московському патріархаті сприймають патріарха Кирила не як церковного діяча, духовного отця, а як політика і агітатора. В Росії він також наражається на критику через свої попередні тісні стосунки з Католицькою Церквою, через участь у екуменізмі – до цих речей консервативні російські віруючі в більшості ставляться негативно.

Що стосується зустрічей Московського патріарха з українським керівництвом, які зазвичай відбувалися без присутності митрополита Володимира (Сабодана), то мені здається, що їхньою метою були спроби встановити прямий контакт з владою. З кількох причин патріарх Кирил хотів би мати такий прямий контакт – в  тому числі для того, щоби краще контролювати УПЦ МП. До нас доходила інформація, що у Москві навіть обговорювали різні плани усунення митрополита Володимира від реального керівництва УПЦ МП. Я думаю, що патріарх на зустрічах вивчав реакцію на такий можливий розвиток подій з боку нашого керівництва. Але, судячи з усього, реакція була негативною, і тому ці плани поки що полишили.

Чи можна за теперішніх умов вважати розпочатий діалог між УПЦ МП і УПЦ КП таким, що завершився, навіть і не почавшись? Чи Ви все-таки покладаєте надії на його відновлення?

Діалог не завершився, а лише призупинився. Рано чи пізно він відновиться. Московський патріархат понад 15 років відмовлявся від всякого діалогу з нами, але зрештою зрозумів, що така позиція ні до чого доброго його не приведе. Думаю, що більшість в УПЦ МП виступають за діалог. Але проти нього виступає Москва, яка побоюється, що він приведе до об’єднання українського православ’я в єдину Помісну Церкву. Тому діалог відновиться або тоді, коли в Москві змінять свій погляд на це питання, або коли у Києві не так зважатимуть на думку Москви, як зараз.

Як Ви гадаєте, чи існує шлях внесення змін до чинного законодавства, який дозволив би унеможливити рейдерські захоплення церков? Якби ви були законотворцем, які б нові норми та статті Ви включили би до закону «Про свободу совісті»?

Переконаний, що проблему захоплення храмів можна вирішити і в рамках діючого законодавства. Навпаки – внесення до закону принципових змін зруйнує існуючий хиткий міжконфесійний баланс, і боротьба за храми може охопити сотні парафій, як це було на початку 1990-х років.

Будь-який закон при бажанні або обходять, або порушують, або ігнорують. Тому треба не примножувати закони чи вносити в них різні зміни, а слід виконувати по совісті ті, які вже є. Божий закон, десять заповідей, дано було тисячі років тому – але цей закон досі залишився незмінним, і нічого кращого люди не придумали. А у нас в державі сотні законів – і проблем не стає менше, хоча закони постійно примножують, змінюють…

Ваші опоненти бажають Вам якнайдовше не помирати, аби уникнути мук потойбічного життя (так говорить Василь Анісімов з УПЦ МП). Чого навзаєм Ви побажаєте їм?

Бажаю всім мудрості, щоби відрізняти правду від неправди, добро від зла. Ще бажаю сили волі, щоби обирати правду і твердо відстоювати її. І напередодні початку Великого посту особливо бажаю всім бачити провини свої і не осуджувати брата свого.

Наталія ЛЕБІДЬ
Категорія: Статті | Додав: Адмін (19.02.2011)
Переглядів: 534 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

АУДІОАРХІВ

РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ 
Сайт храму святої Покрови в м. Ніжині
cerkva-snt.at.ua
Свято-Духівський храм УПЦ КП м. Дніпропетровськ


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Собор Різдва Пресвятої Богородиці 2017