На
10 день після Вознесіння Ісуса Христа, під час юдейського свята
П’ятдесятниці, у третій, а за сучасним рахунком – у девятій годині
ранку, коли люди звично збиралися до храму для жертвоприношення і
молитви, всі учні були зібрані в Єрусалимі (Діян. 1, 13). І несподівано
почули вони шум, "подібний до того, що буває від сильного вітру, але без
вітру”.
І цей шум наповнив увесь дім, і, за тлумаченням св. Іоанна Золотоустого,
чули його не лише апостоли, але й усі вірні. У цю жмить зявилося у
повітрі багато вогняних язиків, які світили і не опалювали нікого. І цей
зовнішній вияв Господньої присутності був звершений і внутрішнім
перетворенням – "сповненням Духом Святим” усіх присутніх. І коли
Божественнний вогонь загорівся у їхніх душах, вознесли вони слово хвали і
вдячності Богові, і всі почали розмовляти різними мовами – народів і
країн, яких до того не знали. Знання мови стало великим даром, що став
запорукою поширення Апостольського вчення у всі частини землі. І стали
звіщати вони велич Божу (Діян. 2, 11), яка відкрилася людям у всій
повноті.
Свою назву свято
отримало і через співпадіння з юдейським, і через те, що відбулася подія
на 50-й день після Пасхи християнської. Символічним є зв’язок свята зі
старозаповітньою П’ятдесятницею – Зішестя Святого Духа було завершенням
відкуплення і спасіння Богом людини. До того часу Господні учні визріли і
зросли духовно – саме тоді зійшла на них повнота дарів Святого Духа. Ці
учні стали першими плодами відкупительної дії Христа і разом з цим
почалася Церква Христова на землі. Старозаповітна теократія, заснована
на Синаї і керована людьми через писаний закон рабства і смерті була
замінена новозаповітною, де люди керовані Духом Божим, духом усиновлення
і свободи (Рим. 8).
Особливим відзначенням
свята П’ятдесятниці є звичай прикрашати зеленню та квітами храми і
житла. Так святкувала і Церква Старозаповітна, приносячи у цей день
початки жнив (Лев. 23, 10-22; Чис. 28, 26). За цим звичаєм була
прикрашена гілками та квітами і Сіонська світлиця, у якій апостоли
прийняли дари Святого Духа. Тому такий звичай поширився у всій Церкві.
Ще одним джерелом формування традиції, за припущенням
прот. С. Булгакова, могло бути нав’язання до явлення Бога у вигляді
трьох мандрівників Авраамові – біля Мамврійського дуба. Вшанування
святої Тройці, Котрій колись вклонився Авраам у дуброві, спонукало й
давніх християн прикрасами з квітів та гілок створювати у храмах та
житлах образ наслідування радості праотця. Гілки і квіти приносяться
Богові як символи весни, відродження, а водночас – Церкви Христової, що з
явленням у Ній благодаті Святого Духа, розцвіла як крин (за церковним
піснеспівом). Зелені дари природи вказують на оновлення людей силою
Святого Духа і на майбутнє воскресіння мертвих, за яких молимося у цей
день. джерело:Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП
|