 Слово
«успіння» означає заглиблення в сон, мирну кончину, схожу на сон.
Смерть Божої Матері Церква називає Успінням, тому що Вона «ніби на
деякий час заснула і, як від сну, пробудилася».
Дивовижне
життя Пречистої Діви, дивовижне й Успіння Її, як оспівує Свята Церква:
«Бог всесвіту показує на Тобі, Царице, чудеса, що перевищують закони
природи. І під час Народження Він зберіг Твоє дівство, і в гробі зберіг
від тління тіло Твоє» (канон 1, пісня 6, тропар 1). У Пресвятій Діві
переможені закони природи: в народженні зберегла Вона дівство, в
Успінні не залишила світ. Після народження Вона залишається Дівою, а
після смерті залишається живою. Вона заснула, щоб прокинутися для життя
у вічному блаженстві. Вона преставилася до Бога - Джерела життя, - щоб
оберігати від смерті душі Своїми молитвами.
Що відомо нам про обставини Успіння?
Обставини
Успіння Божої Матері не описані у Святому Письмі, але здавна відомі в
Церкві. Богоматір після воскресіння Спасителя жила в Єрусалимі. Коли
Ірод розпочав гоніння на Церкву, Божа Матір переселилася з апостолом
Іоанном Богословом в Ефес. Живучи тут, Вона відвідала праведного Лазаря
на острові Кіпр, побувала на Афонській горі й благословила її.
Незадовго до смерті Вона повернулася до Єрусалима.
Дні і ночі
Богородиця проводила в молитві. Нерідко вона приходила до Святого Гробу
Господнього, кадила фіміам і преклоняла коліна. Під час відвідування
Голгофи перед Нею з'явився Архангел Гавриїл і сповістив про Її близьке
переселення з земного життя у життя Небесне, вічно блаженне. Як
запоруку Архангел вручив Їй пальмову гілку.
З Небесною звісткою
повернулася Божа Матір у Вифлеєм з трьома дівами, які прислужували Їй.
Потім Вона покликала праведного Іосифа з Аримафеї та учнів Господа,
яких сповістила про Своє близьке Успіння. Пресвята Діва молилася, щоб
Господь послав до Неї апостола Іоанна. І Дух Святий переніс його з
Ефеса, поставивши поряд з тим місцем, де лежала Матір Божа. Святий
Іоанн Дамаскін говорить, що апостоли, число яких і злічити не можна,
злетілися, подібно до хмар і орлів, щоб послужити Матері Божій.
Побачивши один одного, апостоли раділи, але здивовано питали: для чого
Господь зібрав їх в одне місце? Святий Іоанн Богослов, зі сльозами
радості вітаючи їх, сказав, що прийшов час Божій Матері відійти до
Господа.
Увійшовши до Матері Божої, вони побачили, як Вона
сидить на ложі, сповнена духовної радості. Пресвята Діва прославляла
Бога за те, що Він почув Її молитву й виконав бажання Її серця, а тоді
почала бесіду про майбутню Свою кончину.
Настала третя година,
коли повинно було статися Успіння Божої Матері. Святі апостоли зі
співами оточували прикрашений одр, на якому лежала Пречиста Діва
Богородиця. Вона молилася в очікуванні Свого відходу і пришестя Свого
улюбленого Сина та Господа.
Раптом засяяло невимовне Світло
Божественної Слави, перед Яким померкли палаючі свічки. Стеля
приміщення ніби зникла в промінні неосяжного Світла, і зійшов Сам Цар
Слави, Христос, оточений безліччю Ангелів, Архангелів та інших Небесних
Сил з праведними душами праотців і пророків, які колись провіщали про
Пресвяту Діву.
Побачивши Свого Сина, Божа Матір вигукнула:
«Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо
зглянувся на смирення раби Своєї» - і, підвівшись із ложа на зустріч
Господу, вклонилася Йому. Господь запросив Її до обителі Вічного Життя.
Без жодного тілесного страждання, ніби у приємному сні, Пресвята Діва
передала душу в руки Свого Сина і Бога. Тоді залунав радісний
ангельський спів.
Небесні брами возвисилися, зустрівши душу
Пресвятої Богородиці, Херувими й Серафими з радістю прославили Її.
Благодатне обличчя Богоматері сяяло славою Божественного дівства, а від
тіла розлилося благоухання. Оплакавши свою розлуку з Матір'ю Божою на
землі, апостоли розпочали поховання Її пречистого тіла. Святі апостоли
Петро, Павло, Іаков та інші з числа дванадцяти апостолів понесли на
своїх плечах одр, на якому лежало тіло Приснодіви.
Коли процесія
дійшла до Гефсиманії, після останнього цілування, апостоли поклали тіло
Пречистої Богоматері в гріб і закрили вхід у печеру великим каменем.
Три дні вони не відходили від місця поховання, возносячи безперестанні
молитви і псалмоспіви.
На премудрий розсуд Божий апостолу Фомі
не судилося бути присутнім під час поховання Матері Господньої.
Прийшовши на третій день у Гефсиманію, він гіркими слізьми плакав перед
погребальною печерою, жалкуючи про те, що не удостоївся останнього
благословення Матері Божої і прощання з Нею. Апостоли, сердечно жаліючи
його, наважилися відкрити печеру, щоб він міг вклонитися святим
останкам Пріснодіви. Але, відкривши труну, вони знайшли там лише Її
погребальні пелени і зрозуміли, що Пресвята Діва вознесена разом з
тілом на Небо.
Увечері того ж дня, коли апостоли зібралися в
будинку, щоб підкріпити себе їжею, їм з'явилася Сама Матір Божа і
сказала: «Радійте! Я з вами - в усі дні». Це так порадувало апостолів і
всіх, хто був з ними, що вони підняли частку хліба, яку залишали на
трапезі на згадку про Спасителя («частка Господня») і вигукнули:
«Пресвята Богородиця, помагай нам». (Цим було покладено початок чину
піднесення панагії - звичаю піднесення хліба на честь Матері Божої,
який і донині зберігається в монастирях).
Коли виникло це свято?
Свято
Успіння, ймовірно, виникло в Єрусалимі. Проте Етерія - відома паломниця
святими місцями кінця IV століття - у своєму щоденнику ще не згадує про
це свято. Можна припустити, що свято Успіння було встановлене після
подорожі Етерії, проте не пізніше V століття, оскільки у VI-му воно
стало відоме всюди; святий Григорій Турський є першим свідком
святкування Успіння на Заході, яке спочатку відзначалося тут у січні.
За
часів імператора Маврикія (582-602 рр.) вже остаточно встановлено дату
святкування Успіння - 15 серпня (28 серпня за новим стилем). До його
святкування віруючі готуються протягом двотижневого посту, що
називається Успенським. Вважається, що він виник у п'ятому столітті,
проте як загальноцерковний він був встановлений на
Константинопольському соборі 1166 року.
Ікона Успіння
У
православній іконографії є класичний тип ікони Успіння, на якій Божа
Матір лежить на смертному одрі. Навколо стоять апостоли, а посередині -
Христос у славі приймає в руки душу Своєї Матері. На деяких іконах
підкреслюється тілесне вознесення: у верхній частині ікони, над
зображенням Успіння, зображена Божа Матір, Яка сидить на троні, у
мандорлі, яку ангели возносять на небеса. Мандорлою в християнській
іконографії називається мигдалеподібне сяйво, серед якого зображають
Христа і Богоматір, коли хочуть показати їх у славі.
На руській
іконі XVI століття Христос стоїть, оточений мандорлою, що знаменує Його
славу, і дивиться на тіло Своєї Матері, яке лежить на прикрашеному
одрі. У лівій руці Він тримає маленьку фігурку, обвиту білими пеленами
і увінчану німбом: це - «всесвітла душа», яку вже прийняв Христос у
Свої «пречисті долоні». На інших іконах зображується чудесне прибуття
апостолів. Велика кількість херувимів на деяких іконах оточують
мандорлу Господа.
На багатьох іконах Успіння зображено епізод з
Афонієм. Цьому фанатику-юдею ангел відрубав мечем обидві руки за те, що
він насмілився торкнутися смертного одра Богородиці. Ця деталь
апокрифічного характеру присутня в богослужінні та іконографії свята і
повинна нагадати про те, що кінець земного життя Божої Матері утворює
якнайглибшу внутрішню таїну Церкви, яка не потерпить її оскверніння:
невидима для поглядів зовнішніх, слава Успіння Божої Матері осягається
лише через приналежність до досвіду життя Церкви.
|
