Це зараз є танки, гармати,
бомби. А раніше люди воювали камінням і палицями. І якщо зустрічалися
миролюбні, то один із них показував іншому долоню: дивись, у мене в руці нічого
не має. Другий у відповідь розтуляв пальці – і в мене теж. Вони раділи, що
загроза минула і тиснули один одному руки.
Вітя та Юрко жили в одному
дворі і завжди гралися разом. Але одного разу вони посварилися і відтоді при
зустрічі робили вигляд, ніби не помічають один одного. Хлопчики і згадати вже
не могли, чому виникла суперечка. Але першому миритися? Нізащо!
Погода стояла чудова,
сонечко так і кликало на вулицю погратися. Але ж не бавитися самому. Ось і
сиділи колишні друзі в дома, немов полонені. Гордість їх ніби ланцюгом скувала,
особливо Вітю. Йому здавалося, що коли він першим буде миритися, то у нього
корона злетить із голови. Правда, справжньої корони у нього не було, але він
завжди боявся бути таким, як інші діти, ось і задирав носа якомога вище. Нехай
усі думають, що він принц заморський. Звичайно, і Вітя шкодував за розбитою
дружбою, але корона була дорожчою.
А Юрко дуже переживав і при
кожній випадковій зустрічі з Вітею тримав руку готовою для привітання. Проте,
коли бачив задертий ніс, також відвертався і робив вигляд, що застібає ґудзика.
Дні канікул минули без
радості, з каменем гордині за пазухою. Незабаром небо затягнули хмари, пішли
дощі і настав холод.
Холодно було і на душі в
хлопчаків. Одного разу Юрко навіть пробував молитися, але в нього нічого не
вийшло. Тай не могло вийти: Бог не приймає молитву тих, у кого немає миру в
душі.
Батьки Віті занепокоїлися,
що син на вулиці не буває, і завели собаку. Вирішили, що гуляючи з нею, хлопчик
не тільки свіжим повітрям дихати буде, але й познайомиться з кимось, якщо вже з
Юрком вони посварилися. Але пес виявився злим – нікого до Віті не підпускав.
Побачили Юркові батьки, що
Вітя собаку вигулює і також купили синові цуценя. Воно видалося ласкавим і до
всіх хвостиком виляло, хотіло подружитися.
Якось раз Вітя зі своїм
злим псом зустрів Юрка з радісним цуценям. Як не відтягали хлопчики собак у
різні боки, нічого у них не вийшло: здоровенний пес Віті вирішив з Юрковим
цуценям познайомитися. А не тільки цьому й раде – аж попискує від задоволення.
Почали вони гратися. Повідки в собак переплелись і хлопці опинились поруч. Тут
уже і Віті довелося помітити свого колишнього друга, тим паче, о той перший
сказав йому:
- Привіт!
У цю ж мить Вітя відчув, що
корона злетіла з його величної голови, і він ледь чутно промовив:
- І тобі привіт!
Помовчавши, хлопці
заговорили про своїх улюбленців. Мир потихеньку відновлювався. А собаки вмить
подружились і не хотіли розлучатися. Ось і домовилися хлопчики виводити їх на
прогулянку одночасно. А коли прощалися, то навіть потисли один одному руки. На
душі у кожного було тоді світло та радісно.
Прийшов Юрко до дому, почав
молитися і відчув, що Бог чує його.
